Розділ 4

Маршел 

 Я пам'ятаю той момент, коли мені довелося заступитися за батьків перед Нікою. Усередині все кипіло та переверталося, але я стояв та говорив те, чого насправді не відчував. 

Я завжди знав, що мій батько занадто підла людина. Він завжди вчив, що виграє найхитріший та найсильніший. І я вдячний собі, що завжди рахував ці слова маячнею, хоч інколи я й використовував такий принцип. Але не до Ніки, не до її сім'ї. 

Те як далеко він зайшов цього разу, у мене просто не має слів, щоб описати свої емоції та обурення. 

— Тато, ти хоч розумієш, чим можуть закінчитися твої безглузді ігри?! — Я вже не стримував свої емоцій, а говорив все так, як хотів сказати донедавна. 

— Маршале, не тобі мені розповідати про наслідки моїх дій! Повір, ця дівчина, ще гірша нас!  — Суворо каже тато та переводить свій погляд на маму, яка мовчки посміхається з цієї ситуації. 

— Ця дівчина — тобі нічого не зробила! Тому, будь ласка, дай їй спокій! — лють бере гору, тому я вчасно відходжу та залітаю кулаком по стіні. 

Ми всі довгий час мовчимо, працівниці цього офісу дивляться на нас з ляком та насторожливостю. Мої цього ніколи не пробачать. 

— А можливо, ти маєш якісь стосунки з цією лялькою? — говорить з дурною посмішкою моя мамця. 

— Просто, завжди чиню за покликом совісті, а навіть якщо щось і є, вас це не стосується більше!

Я просто йду. Усередині мене палає вогонь, який неможливо стримати. Кожна клітинка тіла наповнена розчаруванням і обуренням, і я відчуваю, як кров кипить у венах. Я змагаюся з бажанням нищити. Найстрашніше, що це роблять не чужі для мене люди, а найрідніші. А ще гірше, що мене вони навчають робити так само. 

Коли батько повідомив мені про інфаркт батька Ніки, я відчув, як всередині мене все обірвалося. Здавалося, що я повинен відчути радість, але замість цього мене охопила незрозуміла тривога. Мені шкода цього чоловік, навіть якщо він ворог мого батька,але я не можу зрозуміти, чому це так впливає на мене.Намагаюся відкинути ці почуття, адже знаю, що це неправильно, але в глибині душі відчуваю,  що роблю щось не те, і цей внутрішній конфлікт розриває мене на частини.

В той момент, я набрав до неї, чомусь мені здалося, що я маю почути її голос. Але доволі швидко, завершив виклик. Злякався. Вперше в житті, я чогось забоявся. І причина цього, дівчина, яку я маю ненавидіти всім своїм серцем. 

Коли я дізнався про інфаркт батька Ніки, у моїй голові з'явилися спогади про неї — про ті моменти, коли ми сварилися, кричали одне на одного і ненавиділися.Вона завжди була такою впертою, а я — таким зарозумілим, але за цим ховалися глибші почуття, які ми обидва відкидали. Зараз, усвідомлюючи, що її батько опинився на межі, я не міг не думати, як вона сприйме цю новину.

Я уявляю її реакцію — у мене стискається серце. Я навіть не уявляю, як їй зараз складно та боляче. Найстрашніше, що і я доклав руку до цього, адже якби я зупинив батька, все могло закінчитися якомога краще . 

Коли мій телефон раптово задзвонив, я глянув на екран і побачив ім’я Ніки. Скоріш за все, вона замітила, що я телефонував тому вирішила перенабрати мене. Можливо, краще б вона цього не робила. 

— Добрий вечір, ви телефонували? Не могла відповісти раніше. — Ніка говорила тихо. По її голосу, я зрозумів, що вона плакала. Багато плакала. 

А ще, я зрозумів, що вона навіть не знає мій номер телефону. І як зараз з нею розмовляти? Вона навіть не буде мене слухати. Бляха, як складно. 

— Ніко, хотів запитати, як твій тато? — тихим і хрипким голосом, говорю я. 

Мовчить. Я декілька разів перевірив наявність дзвінка, адже думав, що вона просто скинула слухавку. 

— Забудь про мій номер телефону, та взагалі про існування моєї сім'ї. — каже Ніка. Але в її голосі не чути ні зліслі, ні ненависті. 

Мені б стало набагато краще, якби вона накричала на мене. Обізвала лайкою та всоте сказала, що ненавидить мене. 

— Ніко, мені правда дуже шкода... 

— Я бачила як тобі було шкода, коли принизив мене перед батьками. — шипить дівчина. 

— Думаєш, я схожий на свого батька? — тихо питаю я, а сам просто боюся її відповіді. 

— Ні. — вона робить паузу на декілька секунд. — Ти гірше нього. 

Вона скидає дзвінок. Я просто не міг повірити в її слова. Моя гордість на мить зазнала краху, і в мені з'явилося відчуття гніву. Я намагався зібратися, але замість цього мої думки крутилося навколо її слів. Вона не просто зневажала мене — вона вдарила по моїй ідентичності, по всьому, чим я намагався стати. 

Я знав, що можу бути кращим, але її слова нагадали мені про те, що я, можливо, ніколи не зможу втекти від тіні свого батька. 

У цей момент задзвонив телефон — на екрані висвітився Джеймс. Він запропонував зустрітися в нього вдома, випити та ботивитися футбол, і це було саме те, що мені зараз потрібно: відволіктися і хоч ненадовго забути про все.

Через деякий час, я був в Джеймса.Він, наче все зрозумів, підлив у мою склянку більше помаранчевої рідини та мовчки чекав поки я почну розповідати. 

— Знаєш, Джеймс, мені й самому вже набридли ці постійні сварки з нею. Вона діє мені на нерви, — сказав я, намагаючись переконати його.

Джеймс примружив очі, вслухаючись у мої слова, але в його погляді було щось скептичне.

— Ти впевнений, що це ненависть? Бо, здається, все дещо… складніше.

— Складніше? — засміявся я, намагаючись приховати свою розгубленість. — Я ненавиджу її так само, як вона мене. Повір, Джеймсе, у нас все зрозуміло. Вона — моя проблема, і все.

Джеймс лише зітхнув, похитавши головою.

— Просто ненависть, кажеш? — спокійно перепитав він, але в його очах світилася нотка сумніву. — Може, ти просто не хочеш визнати щось інше?