Глава 6

Габі 

 
Я дивлюся і стискаю в руках дочку бажаючи вберегти й захистити її від усього зла на світі, хоча мені й самій страшно, серце стукало все сильніше наче прагнуло вирватися з грудей. У горлі застрягла сухість наче я намагалася ковтати пісок. 
 
Сірі очі пильно дивилися то на мене, то на Софі, і з кожною такою минулою секундою страх ставав все сильнішим, мені страшно, чорт забирай, страшно що він дізнається хто саме батько Софі. Кожен вдих давався насилу, ніби повітря стискалося навколо мене. 
 
Не знаю скільки часу пройшло, поки ми так дивилися один на одного, але голос Софі привернув нашу увагу на неї. 
 
-Ма-а-ам, а ти його знаєш? - Запитала дочка з дитячою наївністю і сильніше вчепилася за мене. 
 
Я повернула голову назад до НЬОГО і сказала з останніми краплями самовладання: 
 
-Так зайчику знайомі. 
 
Після моїх слів Софі дивилася то на мене, то на Антона. 
 
Після стільки років вимовити його ім'я навіть у думках так само дивно і незвично. За всі ці роки ім'я, яке колись було найприємнішим для вух, стало самим чужим. 
 
Я глибоко зітхнула і швидко промовила: 
 
-Я відведу Софі до себе в кабінет і швидко повернуся назад. 
 
Не чекаючи відповіді, я швидко попрямувала до кабінету. 

*** 

Я навіть не пам'ятаю, як дійшла до кабінету лише коли поклала дочку на стілець, нарешті дала собі спокійно видихнути, ніби до того була в небезпеці. 
 
-Все добре? Ти не злякалася коли загубилася? 
 
Софі заперечливо похитала головою. 
 
-Ні, я ж знала, що знайду тебе - Софі мило посміхнулася, а я міцно її обняла, намагаючись вгамувати тремтіння в руках. Моя хоробра дівчинка. 
 
А Софі продовжила: 
 
-Але добре, що дядько Антон був поруч, нам було весело разом до тебе йти. Тільки... - вона трохи повагалася, а потім продовжила - тільки чому ти так на нього дивилася? 
 
-Як? - спитала я хоч і так розуміла, що вона має на увазі, але думала, що ніхто не помітить... 
 
-Ніби тобі страшно - Софі подивилася на мене тільки тепер із сумним поглядом - він тебе чимось образив? 
 
Я постаралася посміхнутися, але вийшло не дуже і погладила донечку по плечах. 
 
-Ні що ти зайчику. Я злякалася, що з тобою могло щось статися. Адже коли я залишала тебе ти була тут. 
 
У голові промайнули думки, що Софі могла йому щось розповісти, щось, що могло б допомогти йому багато чого дізнатися. Про мене, про Софі, про нас... 
 
Я опустилася навпочіпки так щоб бути на одному рівні з Софі. 
 
-І, про що ж ви розмовляли доки йшли до мене? 
 
-Да так, я дізналася, як його звуть, а він мене - вона почала легенько махати ніжками й дивилася на ще незакінчений малюнок вже напевно уявляючи яким кольором продовжить малювати, коли мама піде - навіщо він сюди прийшов, а потім спитав скільки мені років. 
 
Поки Софі не сказала останні слова я думала, що все минуло, але варто їй сказати про вік як у мене немов земля з-під ніг пішла. 
 
-Ти сказала йому скільки тобі років? - про всяк випадок перепитала я, раптом дочула. 
 
-Так - вона винувато подивилася на мене - я забула, що не можна розмовляти з незнайомцями. 
 
Я погладила доньку по її маленьких плечах. 
 
-Ей ти ні в чому не винна, все добре я лише запитала. Але на майбутнє з незнайомцями ми не спілкуємося. 
 
Софі згідно кивнула, а ззаду хтось увійшов, і ми обидва повернули голову до дверей. Там виявилася Віра, мабуть пішла за мною. 
 
-Габі з тобою все добре? Коли ми були там ти сильно зблідла і зараз не в кращому стані. 
 
-Ні все добре - я стала думати, що ж відповісти - просто я... 
 
Тут начальниця мене перебила: 
 
-Так погоджуся це був не найкращий початок, але не варто хвилюватися, впевнена, коли Абрамов побачить нашу роботу і як ми її робимо він про все забуде. 
 
Я тихо кивнула типу погоджуючись із нею. 

Нехай краще всі думають, що я дбаю про роботу. Так і моє прагнення до неї оцінять ще більше. 

 
*** 

 
Вже ступаючи назад у бік кабінету для зборів думки раз у раз поверталися до того злощасного дня коли все почало зароджуватися. Коли я ще не знала, до чого все приведе, що моє серце і любов нічого не означають для нього, лиш розвагу. 
 
Якби я повернулася назад, хотіла б щось змінити? 
 
Я поглянула назад на зачинені двері де на мене чекатиме моя дочка. Існування якої замінило мені цілий всесвіт. 
 
Ні. 
 
Нічого б не змінила. 
 
Ні-чо-го. 

*** 

Сидячи на ліжку, я дивилася на стелю та іноді повертала голову дивлячись на білі лілії, які навіть не починали в'янути. 
 
Ксю простеживши за моїм поглядом заговорила: 
 
-Знаєш коли квіти дарують з дуже сильним коханням то вони стоятимуть довго - під кінець її усмішка стала помітнішою - ех сильно ж ти йому сподобалась значить, вони навіть в'янути не почали. 
 
-Мг – єдине що видала я. 
 
-Що "Мг"? Ти хоч знаєш, що означають білі лілії? 
 
-Знаю, чистоту та щирі наміри. 
 
-А ще "Це честь - бути поряд з тобою"! Ну хіба не мило – ледь не пробурчала Ксю. 
 
-Не думаю, що чоловік замислювався над цим – спокійно висловилася я. 
 
-Хм-м, можливо, але хоч не банальні троянди подарував уже означає, що обмірковував, що саме подарувати. 
 
-Або флорист допоміг із вибором. 
 
-Ех Габі Габі немає в тобі романтики - похитала вона головою немов намагалася розумну думку пояснити дитині від чого я не змогла стримати посмішки. 
 
-Зникла коли рожеві окуляри зняла і подивилася на реальних чоловіків - так від частини я сказала ці слова з сарказмом, але ж у них була і правда. Подивіться на чоловіків і скажіть мені чи багато тих самих як у книгах чи романів? 
 
От і я не бачила таких. 
 
Я подивилася на годинник і звернулася до подруги. 
 
-Добре, я збиратимуся, а то сьогодні у мене пара після обіду і хочу набрати достатньо щоб автомат отримати, а то бажання сидіти допізна і все вивчити не маю. 
 
-Добре, тобі теж приготувати щось? 
 
У нас з Ксюшею був договір - по черзі ми готуємо на нас двох, щоб легше було і ми мали більше вільного часу. І чесно кажучи я рада що саме так ми домовилися. Дуже зручно, рекомендую. 
 
-Ні дякую я після пари, напевно, вимотана прийду і спати відразу ляжу. 
 
-Ну як знаєш - подруга лише знизала плечима і влаштувалася зручніше на своєму ліжку поки я знехотя піднялася.