Глава 3

Габі  

Вже повернувшись додому, я повільно відчиняю вхідні двері, щоб нікого не розбудити. У квартирі було темно і тихо й чути тільки тихо працюючий телевізор у вітальні, від якого йшло слабке світло. Роззувшись і залишивши верхній одяг на банкетку, я тихо попрямувала у бік вітальні. Від побаченого моє серце наповнилося любов'ю та теплотою, а на обличчі з'явилася посмішка. Софі солодко спить на колінах у Соні та згорнувшись клубочком була вкрита теплим пледом із зайчиками. Соня, помітивши мене акуратно підняла голову Софі й поклала її на м'яку подушку, на що та у відповідь щось незрозуміле промимрила. 
 
Я тихо попрямувала в їхній бік і сіла навпочіпки та дивилася на свою донечку. 
 
-Софі хотіла дочекатися вашого повернення, але заснула - прошепотіла Соня, а я подивилася у бік дочки, що спляча. Дбайлива моя дівчинка, хотіла побачити, що мама повертається додому. 
 
 
Я дбайливо погладила її по світлому м'якому волоссю намагаючись навіть не дихати, щоб не розбудити її. 
 
-Спасибі Сонь, що знайшла час, щоб посидіти з нею, я вже скинула гроші тобі на карту - прибравши руки з голови Софі я встала - сподіваюся вона не сильно вередувала? 
 
-Ні що ви, поводилася наче янгол - Соня подивилася на Софі і м'яко посміхнулася - тільки вечерю не до кінця доїла, а так час пройшов просто чудово. 
 
Я провела Соню до дверей і ще раз подякувала. 
 
-Та нема за що, якщо раптом виникнуть якісь справи можете дзвонити в будь-який час, для мене в радість з нею сидіти - одягнувши теплі навушники та куртку Соня вийшла, а я знову пішла у бік дочки. 
 
Я, дбайливо взявши її на руки попрямувала в її кімнату, відсунувши ковдру я поклала її в тепле ліжко і поцілувавши в верхівку голови почекала кілька хвилин, щоб переконатися що дочка не прокинулася, пішла, зачинивши двері. 
 
Добре, що вона заснула сьогодні раніше завтра буде сповнена енергії й легше буде її зібрати. 
 
Вже переодягнувшись у теплу піжаму, я знову вийшла у вітальню і, взявши букет червоних троянд, поставила їх біля раковини й почала підстригати кінці, без жодних емоцій. Закінчивши, я поклала їх у вазу й заварила собі теплий чай, сіла за ноутбук я дивилася електронну версію журналу, яку мені скинули, щоб переконатися, що все вийшло добре і можна відправляти на друк потім вже випускати. Подивившись на оформлення, я вже подумки оцінила на найвищому рівні всю роботу нашої команди. 
 
Ідеально, як завжди. 
 
Екран телефону починає світитися, звертаючи увагу на себе, закривши ноут я подивилася на вихідні повідомлення. 
 
Маша. 
 
Цікаво, що вона хоче в такий час? 
 
 
"Вибачте, що пишу так пізно, але можна я завтра скину вам кілька варіантів питань для інтерв'ю?" 
 
Я мимоволі посміхнулася. Маша мені якраз сподобалася своїм вогнем в очах, своєю рішучістю та запалом до роботи, в ній я чомусь бачу себе таку ж цілеспрямовану дівчину яка не бачить перешкод. Відповівши, що вона спокійно може скинути мені в будь-який час я потім їх подивлюся і скажу якщо щось потрібно буде змінити. 
 
Взявши склянку з водою, я попрямувала до своєї кімнати я влаштувалася зручніше в ліжко і вже скинувши фото квітів Владу, навіть не знаючи навіщо я відключила телефон і задумалася: 
 
"Кажуть якщо відчуваєш любов до квітів вони довше стоятимуть, а в мене хоч два дні доживуть?" 
 
Так і не давши відповіді на своє запитання я подивилося у вікно, з якого був вид на нічне місто, яке було прикрашене світлом з вікон квартир, ліхтарів і світла фар, а атмосферу доповнювали звуки моторів машин і гуркіт людей, під які мої повіки ставали все важчими, і незабаром я поринула в сон. 

*** 

Сонце, що проходило крізь вікно, падало прямо на моє обличчя, змушуючи мене прокинутися, але бажання вставати з такого зручного ліжка не виникало. Взявши телефон з тумби, я почала скоротати час сидячи в інтернеті. Не знаю скільки я просиділа з телефоном в руках, але мене відірвав скрип дверей, що відкрилися. 
 
У кімнату зайшла, протираючи очі маленькою ручкою Софі, тримаючи в іншій руці м'якого іграшкового сірого зайця. 
 
-Ма-а-ам, а ми сьогодні підемо до конячок так? Ти ж обіцяла – ще сонним голосом спитала донька. 
 
-Так сонце я ж обіцяла, нам потрібно буде бути в обід. 
 
Софі, кивнувши поплескала босими ніжками в бік мого ліжка і сіла біля мене, а я почала перебирати її неслухняне після сну волосся. 
 
-Я вчора заснула і не дочекалась тебе як все пройшло? 
 
Я прикро зітхнула і поклала голову на животик Софі, коли та почала гладити вже мене по волоссю. 
 
-Я бачила троянди, які стоять у вазі на кухні, це він їх тобі подарував? 
 
-Так - сухо відповіла я. 
 
-Але ж ти не любиш троянди! - з деяким обуренням сказала дочка. 
 
-Він не знав, які квіти я люблю, так що для першого разу нічого страшного. 
 
-Але він міг би й дізнатись! 
 
-Люба я хочу тобі щось сказати: реальний світ буває не так схожий з тим, що дорослі побудують у себе в голові іноді наші очікування не збігаються з реальністю - очі Софі стали сумнішими, і, здається, я сказала досить дорослу річ як для дитини - але у дорослих насамперед стоїть відповідальність перед дітьми робити їхній світ барвистим. 
 
-Але все одно! Я думаю, що він міг би й запитати у когось, що саме тобі подобається! 
 
-Давай ми відкладемо цю розмову добре? 
 
Я довго цілую маківку дочки потім встаю і йду робити сніданок. Мабуть, розмова на таку тему з дитиною була не найкращою ідеєю. Іноді я забуваю, що вона ще дитина і хоч вона здається дорослішою, але все одно дитина і треба пам'ятати межу, яку не можна перейти...