Розділ 7.1

Вона зупинилася, озирнулася, злегка закусила губу, озвалася недовірливо:

— В мене не так вже й багато можливостей спостерігати за іншими різновидами стихійних плетінь, крім вогню. А у вас, очевидно, є досвід.

— Обмежений. І до того ж викладання — не зовсім звична для мене сфера діяльності.

— Ой, та припиніть, — відмахнулась Сігрун. — Я ж не навчити прошу, а показати.

Він завагався. З одного боку це була дрібна послуга, яку б він зробив для будь-кого без вагань. З іншого — виконувати забаганки саме цієї дівчини не хотілося. З третьої… Ех. З третьої, вона була дочкою господарів, а він — гостем, хоча й небажаним. А гості мають бути чемними, адже невихованість — як бруд на чоботях: господар прибере й забуде, а за тобою сліди тягнутимуться, куди б ти не пішов.

— Обмін, — нарешті вичавив з себе Аділь. — Плетіння на плетіння. Я показую вам щит, ви мені — матеріалізацію тіні.

Дівчина квапливо кивнула й рушила назад. 

— Згода, тільки маю попередити, тіні в мене нестабільні: швидко розвіюються та й за розміром дуже обмежені.

— Ну, в мене теж не багато можливостей спостерігати за магією Темряви, тож зійде й нестабільний варіант. — Він підняв руки й почав сплітати каркас. — Тільки станьте позаду, все ж закляття нове, не хочу, аби в разі помилки вас змило у річку.

На його подив, Сігрун не стала сперечатися й відійшла, зацікавлено визираючи з-за його плеча. Коли структура почала заповнюватися водою, Аділь обернувся. Дівчина зосереджено сопіла, не відводячи погляду від струменів, що всупереч законам природи підіймалися вгору, ніби крокували невидимими сходинками драбини. Сігрун так зосередилася на магії, що майже притиснулася до спини молодика. Він навіть відчув тепло її тіла, ніби вони знову танцювали посеред зали, тільки цього разу йому не хотілося відсунутися якомога далі.

— Вся суть в балансі між сповільненням та прискоренням, — спробував пояснити він. — На структурному рівні.

— З центрами концентрації? — уточнила вона з професійною зацікавленістю. 

— Ні, якраз без них, бо центри спровокували б повне замерзання від найменшого впливу ззовні. — Він підібрав з доріжки жменю піску й запустив у щит, той миттєво створив кілька окремих крижинок й завертів їх у круговерті. — Немає сенсу збурювати весь потік, коли потребуєш лише брижів на поверхні.

— Як життєво, — чомусь зітхнула Сігрун. 

— Що?

— Не зважайте. А чому ж тоді щит не витримав моїх ножів?

— Гадаю, через надто високе напруження в місці контакту холодної основи й розпеченого заліза. Я ще не встиг продумати, як компенсувати вплив вогню. До речі, ваша черга. 

Вона мовчки відсторонилася — Аділь спіймав себе на тому, що більше не відчуває її тепла — витягнула руку долонею догори. Над нею завихрилися тіньові потоки, наче дим від багаття, ущільнилися й набули форми ножа. А ще за мить ніж набув ваги й матеріальності й опустився у долоню.

— Дозволите? 

Вона мовчки крутнула зброю в руці, простягнула йому руків’ям уперед. Аділь торкнувся металу. Ну треба ж! Важкий і прохолодний, ніби справжній. Провів пальцем по лезу до самого вістря. Гостре! Мале задоволення зіткнутися в бою з противником, який вміє буквально витягати зброю з порожнечі. І це якщо забути про складніші ментальні впливи, живі тіні й навіяні страхи. Добре, мабуть, що магія Темряви не така розповсюджена, як стихійна, адже її носії ставали по-справжньому небезпечними людьми.

Такими, як герцог Хальварда. Такими, як Йорунн з Великого Степу. Такою, як колись стануть  Сігрун та її брат.    

За мить ніж у його долоні розплився димом й просочився крізь пальці.

— Стабільність — не мій коник, — розпачливо зітхнула дівчина. — І це в стані спокою, повної зосередженості, у безпеці. На тренуваннях мені не вдається навіть закінчити формування як слід! Тато каже, з часом це минеться, особливо, коли я опаную магію повністю, але в мене відчуття, що цього не станеться ніколи! 

— Вам шістнадцять, — втішно зауважив Аділь, тихенько розвіюючи й своє заклинання. Щит втратив форму й хлюпнув на пісок, перетворившись на чергову калюжу. — «Ніколи» в цьому віці має занадто розпливчасті контури. 

— В моєму випадку, «ніколи» може настати доволі швидко й невідворотно.

— В якому сенсі? — не зрозумів Аділь.

— Я маю на увазі прорив, — вона підвела на нього темні, як і в батька, очі. — А, ви, мабуть, не зовсім розумієте, що це таке.

Він не став сперечатися й стенув плечима. Не зневажливо, скоріш розгублено. І промовчав, смиренно очікуючи на докладні пояснення. 

— Ви ніколи не замислювалися, чому магів Темряви так мало? — Сігрун так і не відвела від нього погляду. 

— Війни. — озвався Аділь. — Міжусобиці. Всім відомі зміни в характері, загальна непривітність, складності в пошуку пари й народження нащадків. — Він кашлянув в кулак, ховаючи збентеження: — А також внутрішня боротьба, амбіційність й нездатність терпіти сильних конкурентів.

— Все так, — кивнула дівчина. — А ще — прориви, момент опанування власної магії. Я чекаю цього моменту з нетерпінням, але й боюся його. Якщо потік сили занадто сильний, якщо його не вдається вчасно взяти під контроль, то статися може все, що завгодно: руйнація, вибухи, виникнення магічних аномалій, травмування. Понад половина магів, чиї імена зберегла наша сімейна хроніка, не пережили власної ініціації.