Все, що за кадром

Я вже четверту годину сиділа не рухаючись та мило всміхалась на камеру, поки журналістка відомого журналу брала в мене інтерв’ю. Дівчина ставила питання особистого характеру, на які я не в змозі була відповісти.

Я бачила, як нервував за кадром мій менеджер. Ми вчора пройшли кожне запитання, аби сьогодні я відчувала себе максимально комфортно.

Але сьогоднішні її запитання змусили мене розгубитись…

— Ірино, то який ваш типаж чоловіка? Думаю ваші фанати жадають почути про ваші смаки? — Вона відкинулась на спинку свого стільця, й закинула одну ногу на іншу, спостерігаючи, як я поглядом шукала хлопців зі своєї команди.

—  Мій типаж - це вірні чоловіки.

— Вам приписують роман з одним з виконавців популярного гурту… — з зацікавленістю промовила вона. —  Що ви на це можете сказати?

— Можу сказати лише одне, що як тільки статус мого особистого життя зміниться, ви про це дізнаєтесь першою.

— І все ж, чи не хотіли б ви пролити світло на скандал в якому ви опинились недавно? — з деякою пихатістю запитала вона мене, так ніби мала власний інтерес.

— То може ви підкажете який конкретно, бо останнім часом мені приписують багато скандалів, — я глянула поверх камери, і побачила, як мій менеджер з тілоохоронцем, що стояв поруч, підняли свої великі пальці догори.

— Наприклад, ваш останній візит на концерт репера Asdy, який ви покинули разом.

— Що ж тут казати, ми товаришуємо, — я занизала плечима, показуючи, що це абсолютно нормально. — Нам досить часто приписують романи, однак… 

— Отже, вірні чоловіки? — вирішила не роздмухати тему пліток інтерв’юерка.

— Так, люблю чоловіків на яких можна покластись, — я поправила своє волосся, заклавши його за вухо, так щоб локони спадали лише на одну половину обличчя.

Як полюбляє казати мій менеджер: “Стиль вісімдесятих мені до лиця”. До слова він сьогодні переживав більше ніж я, бо це було перше моє інтерв’ю для журналу зі світовим ім’ям.

— Ну що ж, сподіваємось, що вас будуть оточувати лише чоловіки, на яких справді можна покластись, — з протяжним видихом сказала мені дівчина, і піднялась зі свого місця, показуючи, що сьогоднішнє інтерв’ю дійшло до завершення.

— Дякую, що завітала до нас, — з фальшивою посмішкою сказала мені вона на прощання, після того, як камера була вимкнена.

— І я рада була вас бачити.

— Дякую, що завітала до нас, — кривляючись, підійшов до мене тілоохоронець - Тимур. — Ти молодчина.

Хлопець обійняв мене, підтримуючи.

— Спасибі, що не відмовив прийти, — я уперлась лобом в його груди полегшено видихаючи. Він був моєю опорою, стіною за якою я почувала себе впевнено.

— Це моя робота, облиш, — безтурботно мовив він.

— Угу, — відповідла йому, хочу я знала, що він пішов би зі мною незважаючи ні на що. Я розуміла, що це не просто робота для нього, і нахабно користувалась його почуттями

 — Ти сьогодні знову до нього? — Тимур облизав свої губи, ніби вони пересохли.

— Вибач, але ми з Давидом досить довгий час дружимо… — виправдовувалась я.

— Таки дружите? — посміхнувся Тимур.

— Поїхали, бо твій дрищ трісне від злості, — не втратив можливості підколоти мого друга чоловік.

Я легко вдарила його по плечу, знаючи, що він навіть нічого не відчув.

— Ви обидва мені дорогі, — спробувала я виправдатись.

— До побачення, — крикнула, виходячи з приміщення.

— Егеж, — іронічно протягнув Тимур,відприваючи мені двері автівки, в якій вже чекав Давид. — Щось не помітив, щоб ти зі мною ночувала так часто як з ним.

— Тобі не здається, що він аж геть явно хоче вкласти тебе в своє ліжко?  — цілуючи мене в щоку, обурився хлопець.

— У всякому разі зі мною вона проводить більше часу, — сперечався Тимур, обережно виїжджаючи зі стоянки.

— Смію нагадати тобі, що ти охороняєш її він всяких придурків, — вальяжно розсівся Давид, погладжуючи при цьому моє плече.

Це звісно не залишилось без уваги Тимура, він споглядав за нами через дзеркало заднього виду.

— Та бачу, що все ж від одного придурка - не врятував, — важко видихнув хлопець, міцніше стискаючи кермо. 

Їм обом не подобалось суспільство один одного, але варто зізнатись, хлопці мужньо терпіли.

 Давида дратував Тимур, через те, що той явно говорив про його зацікавленість в мені. А Тимур? Той всяко насміхався над першим, виводячи його на конфлікт, в той час, коли сам же поводився достойно.

— Хлопці, досить, — мовила я. Мене непокоїли їхні постійні суперечки. — Я врешті-решт не розмінна монета.

— Тимуре, зупини машину, — сердито наказала йому. — Я пройдусь пішки.

— Не дурій, — серйозно відповів мені він, і навіть не думав послухатись.

— А що мені залишається робити? Ви ж сваритесь як кіт з собакою,а мені накажеш просто на це все дивитись?