✨Розділ 27.✨ Дорога Над Безоднею.✨

  Темрява накрила їх одразу, щойно вони ступили крізь Музичні Двері. Кришталеві стіни, сяйво й арфи зникли, ніби їх і не було. Залишився тільки холодний порожній простір, де навіть власне дихання здавалося гучним. 

-Тут... нічого, - прошепотіла Елісія, стискаючи плечі. Її голос одразу загубився в порожнечі, неначе проковтнутий невидимим морем. 

-Або ж усе, - відповів Кайлар тихо, але впевнено. 

  Їхні слова розчинилися в повітрі, і раптом з тиші пролунав знайомий глибокий голос Серця - Покровителя: 

-Ви навчилися чути один одного через Музику. Та чи здатні ви віддати одне одному найдорожче? Довіритися. 

  Перед ними розсунулася Темрява, відкривши вузький, мов нитка, міст. Він губився в безодні, ніде не починаючись і ніде не закінчуючись. Під ногами чорніло ніщо. 

Після двобою

  Тиша, що настала після останнього Акорду була оглушливою. Здавалося, зал досі бринів у серцях, хоч звуки вже розчинилися у світлі. 

  Елісія важко дихала, пальці її тремтіли, але очі сяяли. Вона підняла погляд на Кайлара й раптом відчула, як щось невидиме пов'язує їх - не ланцюг, а ніжна нитка Мелодії, що досі звучала між ними. 

-Це... було дивно, - прошепотіла вона. - Наче ми грали однією душею. 

  Кайлар торкнувся арфи, яка вже розчинилася у сяйві, і кивнув:

-Я теж це відчув. Спершу ти здавалася мені бурею... а тепер - піснею, без якої моя Музика неповна. 

  Її щоки спалахнули рум'янцем. Вона відвернулася, намагаючись приховати хвилювання. 

-Не думай, що після цього я стану тобі слухняною, -буркнула Елісія, але голос зрадницьки затремтів.

  Кайлар усміхнувся - щиро й тепло. 

-Я не хочу, щоб ти була, слухняною. Я просто хочу чути тебе. 

  Вони вийшли крізь Музичні Двері, і навіть коли зал залишився позаду, у їхніх Серцях ще довго бриніли ті самі ноти, що злилися в одну Мелодію. 

  Випробування довіри

   Кайлар і Елісія ступили за сяючі двері - й опинилися в Темряві. Не було ані кришталевих стін, ані світла струн, лише нескінченна чорна порожнеча. Тиша тиснула на вуха, і здавалося, що навіть їхні Серця замовкли. 

  І тоді пролунала тиха, але владна Мелодія голосу Серця - Покровителя:

-Ви злили свої Мелодії в одне ціле. Але чи зможете ви віддати одне одному те, що дорожче за Музику? Свою довіру. 

 Перед ними виник вузький міст, що загубився в Темряві. Під ногами - нічого, лише бездонна безодня. 

  Тільки той, хто піде із заплющеними очима, зможе дійти до кінця. Але лише тоді, коли його поведуть руки іншого, - промовив Покровитель. 

  Елісія глибоко вдихнула. Її завжди лякала невідомість, та ще більше - залежати від когось. Вона дивилася на Кайлара довго й уперто. 

-Якщо я зірвусь, це буде на твоїй совісті, - кинула вона, але простягнула руку. 

  Кайлар узяв її пальці у свої - теплі, трохи тремтячі.

-Я не дам тобі впасти. 

  Вона заплющила очі. І зробила перший крок. Він ішов поруч, ведучи її впевнено й обережно. У Темряві їхні долоні стали єдиним світлом. 

  На середині мосту він спіткнувся - вона, попри сліпоту, встигла підтримати його. 

-Я ж казала, що не хочу бути слухняною, - шепнула вона. - Тепер моя черга берегти тебе. 

  Вони дійшли до кінця разом. Коли Елісія розплющила очі, перед ними розкрилися нові двері, прикрашені сяйвом двох Сердець. 

  Голос Серця - Покровителя пролунав востаннє: 

-Довіра - найцінніша Мелодія. Пам'ятайте її, бо без неї жодна симфонія не звучатиме повно. 

  Елісія відчула, як її долоня досі в його руці. І хоч мала б одразу відповісти, вона не поспішала.