Мар'янка і зіпсоване свято

Мар’янка дуже любила солодке. Цукерки, печиво, тістечка — все, що має крем, посипку або шоколад. Але батьки дозволяли ласощі лише в міру, а особливо — не перед сном. І це, чесно кажучи, страшенно засмучувало Мар’янку.

— Ну чому солодке — це не основна страва? — бурмотіла вона щоразу після вечері.
Але мама лише усміхалася: — Бо потім буде животик  боліти. А ти ж не хочеш замість торта на день народження — тільки чай?

Мар’янка зітхала. Бо завтра — її день народження! Обіцяли гості, подарунки і великий-великий шоколадний торт із райдугою та посипкою.

Тієї ночі вона довго не могла заснути. Торт стояв у холодильнику. Великий. Смачний. Самотній...

Тож Мар’янка тихцем прокралася на кухню.
— Я лише шматочок. Малесенький. Навіть не справжній, а символічний!

Але потім ще один. І ще... І ще...
Аж поки від торта не залишилося нічогісінько, лише трохи посипки і самотня серветка.

На ранок вже почали приходити гості, всі вітали, подарунки дарували. Діти бавились і грались, сміялись.
А потім — настав час  для торта.

Мама пішла на кухню... і раптом — тиша.
— Мар’янко! — гукнула вона. — А де торт?

Мар’янка здригнулась.
— Я… не знаю. Може, він… зник?

Та свято наче застигло в часі. Гості переминались із ноги на ногу, дорослі шепотілись, а замість веселощів у кімнаті оселився присмак розчарування.

Мар’янка робила вигляд, що все гаразд. Але щось у середині стиснулось, наче зав'язаний бантик. Бо яке ж свято — без пригощання? Без того, щоб розділити радість з іншими?

Того вечора вона сама підійшла до мами й тата.
Опустила очі й тихо сказала:

— Це я його з’їла. Цілого. Тепер  я розумію — я зіпсувала свято сама собі. 

Мама обійняла її, тато зітхнув.

— Помилки бувають. Але ти зробила найважливіше — зізналась. 

А на завтра вони разом спекли новий торт — не такий розкішний, але з трьома шарами і написом: «Радість — це коли ділишся». І покликали знову дітей.