Розділ 10.2.

Таня тихо присвиснула й на всі очі витріщилася на мене.

— Тільки ти вмієш зібрати своїх колишніх в одному місці і їх батьків…

— Це несмішно. Були тільки батьки Влада.

— Я і не сміюся, — запевнила Таня серйозно, але все ж не стримала смішка. — Все, вибач, це дійсно було зайвим, — вона примирливо витягнула руки. 

— Влад мене ненавидить, — я сіла за стіл й втомлено опустила обличчя на долоні. 

— Я його чудово розумію, — Таня зістрибнула з підвіконня й зайняла місце поруч зі мною. — Стільки років з тобою живу і симпатія чи любов — це останнє, що можна до тебе відчувати, — уїдливо підмітила сестра, не приховуючи саркастичної усмішки.

— Але ти коза, Таню, — беззлобно відповіла.

— Я хоч і коза, але трохи мізків маю, на відміну від тебе. Сістер, чому ти не поговориш з Владом? Стільки років пройшло… Він погляне на тебе з іншої сторони, та й про Даринку він має знати. Це все-таки не бездомне цуценя, а його донька, його кров…

— В тому то і справа. Що вже дуже багато часу пройшло. Пізно що-небудь пояснювати. Менше знає — міцніше спить. Чи як ти то являєш? “Владе, в тебе є донька, а не говорила тобі, бо твоя мамця погрожувала нацькувати соціальну службу на мою сім'ю. Потім я вийшла заміж за Фролова, твого університетського ворога, але не від великого кохання, а, бо так теж треба було…”. Так ти то все бачиш, Таню?

— От знаєш, чому я ненавиджу турецькі або бразильські серіали? — сестра проігнорувала моє запитання. 

— Ну і чому ж? — я хмикнула.

— Тому, що там завжди є хтось дуже тупий. Або жінка, або чоловік, який навіть в силу свого віку, не може відкрити рота, щоб сказати щось дуже важливе. Признатися про дитину, почуття і т.д, і т.п. І весь сюжет тягнеться тільки на безглуздому мовчанні героїв. Одним словом — ідіоти, — протягнула вона важко. — І ти теж не дуже розумно вчиняєш зараз, вибач за правду.

— В турецьких серіалах все закінчується хепі-ендом, Таню. А в житті після подібного признання часто йдуть судові позови, сімейні розборки та зруйноване життя, а то і декілька.

На кухні повисло мовчання. Сестра обдумувала мої слова, а я — що робити далі.

— Ян балотується в мери й поставив мені умову, щоб я продовжувала грати роль його дружини, для його політичної репутації, — промовила декілька хвилин по тому.

— Що-о-о-о? — Таня не втримала викрику, але одразу ж прикрила рот долонею, запізніло одумавшись. —Ти серйозно? 

— Звісно, що серйозно.

— І ти погодилася? Ян же справжній мудак. 

— Він пригрозив, що розповість все Владу. Про Даринку.

— І що? — сестра понизала плечима. — Нехай розповідає. Що тут страшного?

— Ян розповість так, як йому вигідно. А ще зробить все, щоб забрати в мене Даринку. А ти знаєш, що заради принципу він і не на таке здатний.

— Я ж кажу, що мудак, — Таня зітхнула з розумінням. — Я взагалі не розумію, для чого ти вийшла за нього заміж…

— … щоб тебе забрати з інтернату, чи вже забула? 

— Ой, дарма ти це зробила, звісно, — на губах Тані заграла натягнута посмішка. — Я вже там майже своя стала, компашку собі зібрала, такі плани були, ех-х-х, — вона намагалася жартувати, але я пам'ятаю той страх в її очах і сльози, коли вона просилася додому, а я нічим не могла зарадити.

Змогла я б з цим жити? Покинути найріднішу мені людину на поталу долі? Звісно, що ні. Тому без роздумів попросила допомоги у Фролова. 

— І все-таки ти дарма тоді збрехала Владу, образила його так сильно… Богданна Сергіївна тебе налякала, а ти купилася. Треба було поговорити. Він би будував собі кар'єру, ти б сиділа в декреті. Взагалі не бачу ніяких проблем.

— Це ти зараз так говориш, бо нема у свій час такого вибору. Я не мала з ким порадитися, мені було страшно, і я прийняла імпульсивне рішення, а потім вже було пізно. 

— Може, ти й права, — Таня розім'яла шию. — Тому я не хочу ні дітей, ні чоловіка. Одні проблеми з ними. Наша Даринка як виняток, — вона швидко підійняла долоню, зупиняючи моє обурення. — Вона прекрасна дитина. Точно в тітку пішла, — розсміялася дзвінко. 

— Це ти зараз так говориш. Закохаєшся — і зміниш свою думку.

— Ні, я краще котів собі заведу. Сорок чи скільки там бажають одиноким дівчатам?

— Ну-ну, — я хмикнула. — Згадаєш ще мої слова.

— Згадаю, сістер, але потім. Зараз вже треба спати, — Таня встала першою і потягнула мене зі стільця. — Йди відпочинь, бо дружина мера має бути без синців під очима.

— Ой, краще мовчи про це, — я відмахнулася.

— Ну добре, а якщо Влад знову тебе побачить? А ти невиспана, сіра, похмура? Треба завжди бути гарною колишньою, щоб він лікті кусав від того, що ти не його.

Я не знайшла, що відповісти їй. Влада я більше не зацікавлю. Ні гарною, ні сірою.