Частина 1 – Нове знайомство

 - Дзз!Дзз!Дзз!
 Я прокинулася від настирливого дзвону будильника . Так не хотілося розплющувати свої сонні очі,та збиратися до школи.
Чому у школу ходять так рано?Хто взагалі придумав так рано навантажувати дітей знаннями?
Обдумавши усю несправедливість цього світу,я вимкнула нарешті будильник ,та почала збиратися . Одягшись, я довго та прискіпливо дивилась на себе у дзеркало . Це вже стала якась погана звичка,через яку вічно я запізнююся.
-Деля,ти що знову дивишся у це своє дзеркало?!Іди краще їж ,а то знову підеш не поснідавши. -
Погукала мене мама.
Я подивилася на годинник ,і зрозумівши що я запізнююся вже на 15 хвилин ,взяла портфель і побігла до школи.
- Аделія,а як же сніданок?
- Мамо потім,я запізнююся.
Сонця майже не було видно,бо великі та могутні хмари ніби не давали йому пустити на землю свої теплі промені,щоб нас зіріти . Теплий вітер потроху змінювався на холодний,а краплинки дощу неприємно торкалися до тіла . Не знаю чому,але не дуже люблю осінь.
Забігши до школи я почула шкільний дзвоник.
Дуже добре,я знову запізнилася на перший урок,прокляте дзеркало!Це все воно винне.
Приготувавшись до дорікань вчителя,я постукала у двері кабінету,де в нас проходив урок.
- Добрий день,вибачте за запізнення,можна мені увійти?
- Сафонова,знов одне й те саме .
Я мовчки дивилася на вчителя,показуючи всім своїм видом,що моя причина запізнення поважна.
- Ну добре,проходь вже .
Я сіла за парту до своєї подруги,і почала слухати вчителя . Але через деякий час,сама того не усвідомлюючи , знову поринула у світ своїх думок.
   Яскраве світло,тиша,простора майже пуста сцена,та повний зал очей..Я стою і відчуваю кожне слово ,що вимовляю . Це така надихаюча атмосфера,у якій я так мрію побувати насправді . Та ось я відчуваю на собі чийсь погляд,такий пильний та пронизливий . Я повернулася у реальність,та обернулася назад . За мною через дві парти сидів хлопець,і дивився на мене . Він швидко відвів очі кудись у іншу сторону.
Дивно,я ще ніколи не бачила цього хлопця.
    Продзвенів дзвоник і всі пішли займатися своїми справами. Хто сидів у телефоні,хто їв булку у їдальні,деякі хлопці ходили курити на вулицю,хоч це і заборонено. А ми з подругами ,як завжди ,стояли біля входу в актову залу,це чомусь було наше улюблене місце.
- Уявляєте,невже мене нарешті відпустили трохи погуляти!Господи,нарешті моя мама хоч трохи подобрішала й згадала ,що я звичайний підліток,який хоче погуляти,а не робити завдання з геометрії – Торжественно промовила Діана
Діана дуже специфічна дівчина,в якої досить багато амбіцій,і іноді це навіть дуже починає бісити . Наприклад взяти історію,коли ми ставили танець на конкурс,їй майже все не подобалося ,все їй було не те,а сама запропонувати нічого не могла,і такий історій ще багато .В неї ще й дуже строга мама ,майже все їй забороняє та наказує робити уроки.
- Справді?А мені здається ,що це не на довго . От прийдеш додому, почнеш збиратися на гулянку,а мама – «Куди це ти зібралася?А як же алгебра?» і вийде все як минулого разу..- Відповіла Марта
- Та ну тебе..
Всі засміялися ,а потім промайнула невелика пауза ,і я запитала:
-Дівчат,а ви не знаєте,що це за новенький хлопець ,і чому я його раніше ніколи не бачила ?
- Деля, ти ж запізнилася,а тому не знаєш . Це новенький,сказали що він з самого міста приїхав до нас . Уявляєш,з самого міста до нас у маленьке село .– Відповіла мені Марта.
- Йому ,напевно ,так незвично,все не таке як він звик.- додала Ася
- Напевно . Я думаю,якщо йому щось знадобиться,то він сам і спитає . Ходімо на урок.- Запропонувала я ,і ми зайшли у кабінет хімії.
    Я не дуже зацікавилася цим хлопцем . Але мене зацікавило те, що він з міста,бо я вже давно хочу там побувати,подивитись на те як там,які там люди . Тому що всі розповідають по різному,хтось каже ,що там злі та стомлені люди,які тільки й знають,що слово робота . А хтось,що там дуже весело,люди розважаються та майже не знають труднощів у житті . Але я не вірю не тим і не тим,а хочу сама про все дізнатися. І можливо ,що у місті може здійснитися моя мрія..
    Продзвенів останній дзвоник з уроків ,і уся школа зібралася у роздягальні . Школа була маленька ,а тому і роздягальня теж невелика . Як завжди,була така штовханина,з усіх боків тебе притискають,не продихнути . Я нарешті дісталася до свого одягу, і вже збиралася покинути цю страшну роздягальню,як побачила,що нашого новенького з міста,ледь не задавили .Я не могла дивитися на цього бідолашного ,та трохи пробравшись до нього,протягнула руку . Новенький не довго думаючи прийняв допомогу . Ми вийшли на двір і я вдихнула холодне ,свіже повітря.
- Таак..Як все ж-таки добре на вулиці – Зітхнувши промовила я
- Дякую ,що врятувала,а то сам би я напевно загинув – Сміючись промовив до мене хлопець
- Що ж звикай,у нас так майже завжди .
Я повернулася до хлопця,а він дивився мені прямо в очі . Мені стало якось не зручно.
- Ну,тоді на все добре!Я побігла . - Не чекаючи відповіді,я розгорнулася та пішла.
- Тоді до зустрічі! – Гукнув до мене новенький,але я навіть не обернулася.
Мені здалося це таким дивним ,що він так просто і легко дивився мені прямо в очі . Вони в нього голубі..Чи сірі,не пам’ятаю .
Я навіть ім’я його не спитала,якось не зручно вийшло…
       З того часу ми майже не розмовляли ,але іноді я ловила його погляди на собі . Виявилося ,що цей хлопець досить добре вміє спілкуватися з людьми ,знаходити з ними спільну мову . Невдовзі він навіть став душею компанії , всі з ним так хотіли здружитися ,а деякі мої подруги казали ,що він такий чудовий . Насправді, я не дуже розуміла чому він їм так подобався,звичайно він високий, принаймні вищий за всіх наших хлопців ,та з добрим почуттям гумору, до цього він ще й дуже добре навчається,це напевно більшість і приваблювало.