Пролог

      У кожної людини є свій ідеал у голові ,якийсь еталон того,якою повинна бути людина . Як вона повинна одягатися,говорити,думати . І якщо якась людина не відповідає цим ідеалам,то вважають,що вона якась не правильна, що з нею щось не так . Починають звинувачувати ,дорікати її в цьому,та називати дивною.
       Ще змалку я звикла до здивованих поглядів та різних питань що до мене . Люди говорять,що я ніби не з цієї планети . Невеличка на зріст шістнадцятирічна дівчина,з дуже світлим,майже білим волоссям,яке було завдовжки до поясу . Зелені великі очі,про які кажуть,що вони ніби здивовані,та темні густі брови ,ще в мене достатньо білий колір шкіри, і мені це не подобається,я вважаю ,що це якийсь мій недолік . Бо наприклад улітку всі дівчата мають такий привабливий загар,а я почуваю себе не такою вродливою ,як вони . Батьки дали мені ім’я – Аделія , яке пов'язане з таємничістю та чуйністю,і мама каже,що це саме про мене.
       Люди вважають дивним те,що я наприклад не їм м’ясо . Завжди задають багато питань що до цього,починають дорікати та казати як треба . Коли я народилася, моїм батькам сказали що в мене декстрокардія,це коли всі органи розташовані дзеркально,не так як в усіх . Це ще одна моя особливість.
Буває таке ,що я можу просто сидіти і довго-довго дивитися в одну точку,і тато часто сміється і підколює мене цим,він каже,що в мене такий смішний вигляд коли я так роблю . Але це так виглядає зовні,а на справді,в ці моменти я бачу зовсім інше..Повністю занурююся у якусь іншу реальність,яку уявляю сама . Це ж так круто ,ти можеш уявити все ,що завгодно ,треба тільки мати уяву.
        Коли мені виповнилося два роки ,ми з батьками переїхали до невеличкого села Адамівки ,що під Львовом . Тому що батьки хотіли жити у часному домі,мати свій огород ,та до того ж у селі чистіше повітря і добріші люди,ну так казала моя мама. Наше село досить маленьке,тому й школа в якій я навчаюся не велика,вона не перебільшує навіть двісті людей . Але мені здається ,що це навіть добре,бо ми всі один-одного знаємо.
         Ще з самого дитинства мама віддавала мене на усілякі гуртки . Я вчилася малювати,грати на музичному інструменті ,освоювала вокал і танці . Але на це все мене вистачало не на довго,бо моя душа лежала зовсім до іншого . Я мріяла виходити на сцену та проживати ціле життя,повністю заглублюючись у історію свого героя,та повністю віддаючись сцені . Я мріяла бути актрисою.
Моє життя було самим звичайним,кожен день ходила у школу,спілкувалася з друзями,які не завжди мене розуміли,але все одно я їх дуже любила,бо вони стали мені як рідні . Все буле звичайне і типічне ,але одного дня все змінилося…