Але тут дівчина згадала, що цей – теж її викрадач, і чарівність миттєво зникла.
– Вона? Та сама?
І хижий погляд уперся в Таїс.
Очі в Аівіра також світилися, відбиваючи всі близькі й далекі вогні.
– Вона. Забрав звідти, куди вказала порожня руна, – відповів Айвел.
Аівір примружився, не відриваючи погляду від дівчини. Розглядав безцеремонно, наче товар у магазині, хіба що руками не мацав.
Здається, ще трохи – і точно змусить її зняти одяг, щоб, так би мовити, роздивитися натуру в усіх подробицях.
– Чудово! Щоправда, я сподівався, що вона буде більш, як би це висловитися, розкішною, чи що... Піднімись-но, люба! – наказав, проводячи рукою знизу вгору.
Таїс піднялася.
– Дрібна якась, невиразна... Повернися! – і побачивши, що Таїс забарилася, повторив нетерпляче:
– Ну ж бо, швидше!
– Сам повертайся! – відрізала Таїс і сіла на диван.
Гордо відвернулася.
Ризикувала, звісно! Але душу її захльостувала хвиля цілком справедливого гніву.
Сон це чи не сон, тільки залишатися покірливою недотепою вона не збирається.
Аівір весело розреготався.
– Ти диви! Дівчинка з характером! Утім, неважливо, який вона має вигляд. Якщо та, яка нам потрібна, то справиться.
Його сміх надав Таїс упевненості.
– Та, яка? І з чим це я маю справитися? Ви мені пояснете, зрештою, де я, і навіщо мене сюди притягли? Що це за місце? – почала запитувати вона, втім, досить спокійним навіть доброзичливим тоном.
Ситуації, звісно, божевільна, але не варто втрачати розум. До того ж їй, начебто, ніщо не загрожує.
Хоча цей Аівір – конкретний мажор. Інших слів просто підібрати неможливо. Нахабний хлищ, занадто самовпевнений. І грубий.
– Ти дещо повинна зробити. Без пояснень. Поки що.
– Я? – Таїс криво посміхнулася, – З якого дива я щось там буду робити?
– З такого, що ти – обрана.
Ну звісно. Для чого б ще її могли викрасти! Не для конкурсу ж краси.
Таїс щосили стиснула зуби.
Тема обраності їй добре знайома.
Про це написано безліч міфів. Світ дуже складний і непередбачуваний, у ньому всяке може трапитися.
Але коли це всяке трапляється безпосередньо з тобою, усвідомити його реальність, насправді, виявляється справою дуже клопіткою.
– Я якщо відмовлюся? – обережно запитала Таїс.
– Це справді вона? – Аівір похмуро подивився на Айвела, – Дурнувата якась...
– Не чіпляйся, – відповів той, – Вона ж думки наші читати не вміє.
– Так, не вміє! Шкода, що обрана одразу не володіє тією силою і тими знаннями, які нам необхідні. – Аівір продовжував недовірливо хмуритися.
– Занадто багато ти від неї чекаєш! Знаєш, звідки я її витягнув? – Айвел таємниче посміхнувся.
Аівір із цікавістю підняв брову.
– З людського світу. Там містечко абсолютно провінційне, брудне, сіре. Я сам здивувався. Обрана – і в такому оточенні. Чого б вона навчилася в таких умовах?
Таїс, навіть, не намагалася зрозуміти того, про що говорять ці двоє.
Але мовчати теж сил не було.
– Послухайте, може, все-таки звернете увагу на мене? У мене знову кров іде, між іншим. А ще рана сильно опухла. Раптом, інфекція якась потрапила... У вас тут лікар є?
І вона обережно помацала пальцями запалену, дуже гарячу шкіру навколо порізу.
– Нам би твої турботи! – сказав Аівір.
І махнув рукою.
Рана миттєво затягнулася, немов її й зовсім не було. Залишилася лише забруднена кров'ю дірка на джинсах, крізь яку біліла тонка гладка шкіра.
– Так краще?
– Нічого собі! – вигукнула Таїс захоплено, – Це магія?
– Магія, магія... – роздратовано пробурмотів Аівір, – Хоч про магію знає…
– Давай не будемо морочити дівчинці голову! – м'яко сказав Айвел і покликав ласкаво: – Іди-но сюди... як там тебе... Таїс.
Вона встала і підійшла до краю веранди.
Тихі нічні хвилі трепетно облизували сходи з білого, з фіолетовими прожилками каменю. З глибин озера піднімалося димне, перламутрове сяйво.
– Подобається? – запитав Айвел.
– Дуже… – заворожено прошепотіла Таїс, – дуже...
– Бачиш вогні на тому березі? Це королівський палац.
– Королівський?
– Так. Палац ельфійського короля.
– Якого короля?
Серце заколотилось – голосно і швидко.
#216 в Фентезі
#16 в Фантастика
пригоди й бурхливі емоції, потраплянка в інший світ, кохання і пристрасть
Відредаговано: 07.12.2025