Любов чи ненависть

Любов чи ненависть?
 

Любов чи ненависть ?- Досить не ординарне питання як на мою думку. Хтось нас любить а хтось нас ненавидить. Хтось говорить про любов а хтось пише. Та люди різні і в них можуть бути дві якості одночасно. Та досі я стикалася лише з такими людьми які мали одну з цих якостей. Моє оповідання буде мати дві якості, яка з них сильніша та й переможе, дізнаємося в кінці.

Туман повільно сповзав на місто залишаючи по собі густу мряку, що ні як не розсіювалася, сонця досі не було видно. Леся сиділа на своєму улюбленому місці, дах вже як два роки для дівчини став рідним домом, щоб сумувати дівчина приходила суди. Після важкого дня в школі вона піднімалася на кришу і завжди просиджувала тут до самого вечора. Від тоді як вони переїхали в нове місто, дівчина постійно ходила сумною, зі школи поверталася розлючена, та мовчазна . Батьки ніколи не замислювалися чого їх п’ятнадцятирічна дівчинка приходить завжди в одному і тому самому стані. Тато тяжко працював на шахті, коли його перевели в нове місто, мати мусила кинути свою улюблену роботу в швейному цеху та піти працювати на фабрику з пошиття штор та занавісок , ця робота була їй не по душі. Ще й платили мало. Леся бачила як батькам важко, кожного вечора вона вислуховувала в своїй маленькій однокімнатній квартирі сварки батьків, як продовжувалися з моменту переїзду. Коли вперше почалася така сварка Леся вибігла з квартири і побігла на гору, це був передший раз коли дівчина попала на відкрите горище, звідки і на кришу. З того дня похід на гору став як ритуал, вона там проводила більше часу чим де інде. Коли мама запитувала куди вона ходить дівчина постійно відповідала що гуляти з друзями. Ця новина дуже подобалася їй, довгий час Леся не могла приховувати правди та коли одного разу сказала про друзів, ця звичка залишилася. Вже чотири місяці вона так бігає, брешучи.

Справжніх друзів Леся відтоді як переїхала з свого села не далеко від Шахтарська, таки не змогла зависати собі новий друзів. Той час коли вона жила в селі, в неї було багато друзів, навіть був хлопець. Як же боляче було розставатися дівчині з ним, це напевно було найбільшим ні я не хочу переїхати, з всіх які вона мала. Лев був старшим на рік від неї, але зустрічалися вони вже протягом семи місяців, як здавалося дівчині в них було справжнє кохання якого потрібно ще пошукати. Та батьки не хотіли нічого чути про її почуття, тому так одного дня і закінчилася казкова історія. Та Леся та Лев ще якийсь місяць листувалися. Та одного дня прийшов лист від подруги в якому писалося
«Лесь, ти не переймайся але Лев має вже іншу, він не писатиме тобі більше.» З того останнього листа написала ні подруга, ні сам хлопець, з чого Леся і зрозуміла кого він має. З останнім листом, і загинула остання надія на щось.
В школу Леся ходила не охоче, в перший же день новій учениці ніхто не зрадів в класі, приблуда зі далекого села. Ніхто навіть сидіти не захотів з нею. Та самій їй не сподобалися однокласники. вчитися в дев’ятому класі, не було ні якої охоти, особливо ще коли тебе постійно шпигають в спину, чи просто так на перерві, обзивають чи навіть штовхають. Кароче школа для Лесі була випробуванням. На яке приходилося йти кожного дня. Від тоді як про таку новеньку дізналися учні всієї не великої школи, ( де навчалося лише 123 учні ) кожен міг штовхнути обізвати, чи просто презирливо поглянути. Відтоді дівчина приходила першою а йшла останньою з неї. Проходивши до дому надягала маску щасливості і піднімалася на кришу, де читала книги, переважно це були романи про підлітків та фантастика. Книги дівчина брала в бібліотеці шкільній, батьки ж на день народження ніколи нічого не дарували, та що там говорити, в дома постійно чогось не хватало. Забуваючись на даху про проблеми дівчина постійно поринула в свій світ де вона могла насолодитися життям.

Кожен день в місті де найчастіше в осені бував густий туман та дощ, досі був не звичним для дівчини, Леся не бачила коли батьки їдуть на роботу, таки не знала коли вони повертаються. Постійно переважно бачилася з ними в суботу та неділю, дівчина постійно дивувалася мамі яка встигала наготувати їсти та ще й працювати.
Ще би все було нормально, вона могла би якось не звертати уваги на смішки в школі, та проблеми в дома, та в домі де жила дівчинка не давно переселилася сім’я в якій був хлопець старший від Олесі на два роки. Він ходив в міське училище, а коли приходив то постійно стикався з Лесею в низу. Хлопець постійно зачіпав якось її, вона мовля його дратує, «Ходить собі тут рижа та вичитується» постійно говорив, якось навіть так штовхнув що дівчина впала та розбила собі коліно. Дружив той Петро з однокласниками дівчини, з вітки і дізнався всю так звану правду про неї, з того дня коли він це почув став ставитися до дівчини як ніхто інший погано. Лесі ж навпаки симпатизував Петро, хоч і був він дуже вже поганим. Симпатію дівчина відчула до того ще як він почав її дратувати, це було тоді місяць тому коли саме він допомагав вигружати речі своєму батькові з машини. Це був день заселення їхньої родини. Як пізніше виявилося батько Петра теж шахтар і його також суди перевели, але він давно вже не копає вугіля, він працює одним з головних на шахті. Мати його теж не проста прийшла на завод командувати, після чого кілька разів погрожувала Лесиній мамі звільненням. І хоч на дворі вже давно не вісімдесяті, а давно вже за дві тисячний рік пішов, часи не змінюються люди залишаються в далеких містах та селах такими самими.

Був один з таких туманних днів, в місті, пора було повертатися до дому, але дівчина не дочитала ще одного розділу. Тому вирішила закінчити його сьогодні. Саме книга найцікавіше почала розказувати. Коли почула з сторони дверей що вели на кришу голоси компанії, не одразу спохватилася вона втікати, встигнувши закрити книгу як на порозі появився Петро з однокласницями, одну з дівчат він тримав за талію і усміхнено цілував в шию. Компанія одразу побачила Лесу яка підхопилася на ноги одразу. Тримаючи міцно книгу в руках, дівчина поглянула на хлопця, який почав чогось сміятись сміх підхопили дівчата. Вони сміялися лише кілька секунд коли нарешті хлопець відпустив Оксану за талію та почав наближатися повільними але такими грубими кроками. Він йшов прямісінько на перелякану Лесу, дівчина відступила два кроки назад, і зупинилася а куди далі йти якщо там нічого немає. Стиснувши міцніше книгу вона хотіла підхопитися та побігти, та чиясь важка рука вже тримала її за руку. Досить жорстокий погляд дивився на неї. Дівчина лише мить помітила його, коли Петро вже притягнув її до себе. Що саме сталося в цю секунду вона не зрозуміла , та коли почувся сміх з сторони вона не зрозуміла все одразу. Це її перший поцілунок, такий жах. Вона взялася за свої губи не помітивши як книга випала з її рук. Погляд Петра який теж сміявся. Вона не встигла добре розчути що їй кричали як вилетіла з даху в низ. Леся неслася так швидко в низ як тільки могла, очі дівчини наповнювали сльози, витираючи рукою їх. Вона далі бігла не помітивши коли за нею закрилися двері. Досі в вухах звучали ті самі нотки сміху та розваги які кілька хвилин тому здавалися для неї просто не можливими. Мить яка здавалася казкою, такою не зрозумілою. Виявилася поганим жартом який просто хотілося забути але ні. Хоч дівчина і мала хлопця Лева колись, та так вони ніколи не цілувалися, хоч і було це так приємно. Та цей поцілунок ввив дівчину з рівноваги, вона просто не хотіла вважати його як жарт, вона не хотіла цьому вірити.
Прибігши до тому одразу закрила двері, батьків і досі не було, мати як завжди затримувалася тепер а батько напевно знову запив з новими товаришами. Напевно що отримала зарплату. Від тоді як вони посилилися тут, тато що місяця приходив п’яним, це ставалося що частіше, раніше він пив але не так часто як то тепер. Переважно кілька стаканів на свята, а так зовсім не любив цього діла. Але нові друзі. Які любили цю справу частенько запропоновували йому це. Так ось вже три місяці він один день прогулював половину зарплати, до дому приносив якісь копійки. Мала наставати зима, мама хотіла купити Лесі новий одяг, від того що вони привезли все вже мале та батько ні як не хотів відкласти грошей.
Закришив двері дівчина негайно ж сіла на ліжко взявши свого улюбленого зайця, притулила до грудей, вона не могла ні як зосередитися, так і досі час від часу доторкалася до своїх губ. Які і досі горіли.