Жаннет, кларнет та каберне

— Ти зіграла блискуче, — пролунав мелодійний голос за спиною Лів.
Вона здригнулася від несподіванки. Де поділася гострота її вампірського слуху?
Жаннет грайливо усміхалася. В обох руках вона тримала по келиху вина.
— Вип'ємо за перемогу? — подала один з них Лів. — Каберне. Бармен запевняє, що це вино старше за мене. Але я йому не вірю, — в очах жінки танцювали пустотливі вогники.
— Чому Андре не тобі дав сьогоднішню головну роль? — Лів знаком відмовилася від напою.
— О, люба, тобі не завадить трохи розігріти твою холодну кров, — червоні губи Жаннет танцювали в посмішці.

— Мені неприємний навіть запах цього перекислого соку, — Лів скривилася. Їй зовсім не хотілося виглядати розпещеною синьйорою, але, схоже, вона такою і була.
— Лише один ковток, — Жаннет ніколи не відступала перед запереченнями.
Лів узяла келих, знаючи, що всі відмовки марні. До того ж, їй дуже хотілося поговорити з чарівною австралійкою. А перед тим, як вона розповість чергову історію зі свого бурхливого особистого життя, і справді краще було випити.

— Ти живеш так далеко від справжнього життя! — засміялася Жаннет. — Але ось ти тут, і, озирнися — вона окреслила півколо келихом, зупинивши його навпроти одного з гостей, — хіба не приємно вибратися на полювання.
Лів подивилася туди ж і побачила юнака, худорлявого, з чорним коротким волоссям. Він підкидав і ловив пляшки, зливаючи коктейлі для двох дівчат. Одну з них Лів уже бачила, її горло було задраповане важким кольє.

— Ходімо пройдемося, — запропонувала Лів, не бажаючи розвитку теми. Вона не збиралася знову пити кров прямо з людини. З неї досить ранкового неприємного досвіду.

Неприємного?

Жінки залишили келихи просто під платаном. Свій Жаннет спустошила, а Лів вилила вино на траву. Вони вирушили вглиб парку, який, судячи з недалекого шелесту прибою, спускався до моря.

— Я давно тебе не бачила, пташко, — Жаннет взяла супутницю під руку. — Ти встигла стати ще прекраснішою. Клімат Італії тобі на користь.
— Після сорока років роз'їздів Африкою, Італія — ​​найкраще з місць, — у Лів перед очима пронеслися багаті хмарочоси столиць і огидні нетрі передмість, нічна Сахара, з її прохолодою та рятівною відсутністю запахів (якщо не брати з собою верблюдів), мова, яка на папері виглядала ще чарівніше, ніж звучала. — Багато дивовижного трапилося в Африці, але Італія завжди буде кращою. Там бабусин будинок — єдина матеріальна спадщина роду Воранор. 

— І в очах наче додалося щастя, — озвучила ще одне спостереження Жаннет.
— Це тому, що я нарешті зустрілася з братом! — Лів озвучила причину свого щастя.
— Артур повернувся? — у голосі Жаннет звучав подив.

І щось ще... Несхвалення наче.

— Так. Ти знаєш його? — Раніше вони ніколи не говорили про брата Лів. Можливо, Андре розповідав Жаннет про нього.
— Особисто не знайома. Але багато чула. Син дому Воранор не може бути маловідомим.
Кам'яна стежка привела їх до піщаного пляжу. Місячне світло поблискувало сріблом на хвилях.
— Вже йде на спад, — сказала Жаннет, глянувши на нічне світило. — А я найсильніша в повний місяць. Жінка легенько доторкнулася до брошки, яка сколювала ліф її сукні.

Лів уперше звернула увагу на цю прикрасу. Брошка мала форму круглого місячного диска із зображенням чорної троянди по центру. Диск, схоже, був виконаний із білого золота. А троянда, швидше за все, із чорної емалі. Прикраса якнайкраще підходила до перлинного кольору сукні Жаннет.
«Місяць і чорна троянда — вони завжди в неї на прикрасах, — згадала Лів».
— Місяць — знак мого роду, — чи перехопивши її погляд, чи то продовжуючи думку, підтвердила Жаннет. — Усі жінки пов'язані з ним, ти ж знаєш. Але вампірки з роду Мунроуз — особливо. Кожна з нас народжувалася лише коли Місяць у повні.

— Неймовірно! — вирвалося у Лів.
— Ти прожила понад сотню років, і тобі все ще щось здається неймовірним? — засміялася Жаннет. — Втім, я забуваю, з ким ти живеш. Андре дозволяє тобі бачити не далі стін чергової фортеці.
Лів навіть трохи образилася за ці слова. Їй хотілося сказати щось на захист чоловіка. Захотілося виплеснути всі історії про її життя у марокканському Рабаті. Там вона бачила стільки «реального світу», що це жахало. Але й захоплювало водночас. Тільки більше того вечора Лів хвилював герб Мунроуз.

— А чому троянда чорна? — спитала вона.
— О, це від Ронела — мого прапредка, — з ентузіазмом почала розповідати Жаннет. — Він був одним із перших вампірів, який освоїв таємні знання природи, те, що люди називають чаклунством. І вгадай, хто був його учителем?
— Андре?
— Тоді він ще називав себе Наредом. Таким було його давнє ім'я.
Лів цього не знала. Чи багато вона взагалі знала про свого чоловіка?

— Перше, чому навчився Ронел, — це заклинати на пелюстках троянди, — продовжувала Жаннет. — З їхньою допомогою він міг впливати на погоду, на поведінку тварин та людей. У процесі заклинання квіти ставали чорними. От він і намалював на своєму плащі троянду шматочком вугілля. А коли зустрів мою пра-пра- і скільки там ще раз прабабусю Манелі, вони поєднали свої життя і свої символи. Так виник рід Мунроузів.

— Треба ж, — Лів перевела погляд із Жаннет на Місяць. Вона вкотре спробувала згадати, що зображено на сімейному гербі Воронор, але в неї, як завжди, нічого не вийшло. Коли Лів була маленькою і ще жила в бабусиному домі, батько показував їй цей герб і розповідав, що позначає зображене на ньому. Але тепер вона пам'ятала лише розмиту картинку, в якій навіть обличчя батька давно втратило чіткість ліній. Коли їй знову вдалося побувати в будинку бабусі, в ніч перед зустріччю з Артуром, вона намагалася знайти щось із сімейних реліквій. Але вони безслідно зникли разом із своїми колишніми господарями.