Любов'ю не втамуєш спрагу й голод.
Вона не вкриє в дощ, як ніжний сон,
Як мачти шмат, не витягне нагору
Кого на дно, несе стихії гон.
Любов черствих легеней не наповнить,
Кров не очистить, не зцілить кісток.
Тож, люди в смерті ближнього знаходять,
Покинуті, від рідних душ за крок.
І, може, навіть, я, в лиху годину
Від болю божевільна закричу,
Що і любов, і кожную хвилину
За спокій ладна дати, хоч і всю.
Чи спогади про ніч за хліб продати...
Хіба... Та ні, такому не бувати.
Відредаговано: 06.03.2020