6

Аліса йшла до Вільмана з думками про Еріка. Пройшло вже два дні з інциденту в школі, але події все ще крутилися в голові, немовби заїзжена платівка. Вона досі не знала про нинішній стан Еріка. Хотіла його відвідати після завершення нічного чергування, але попросили інспектора не турбувати найближчу добу.

Санчес була переконана, що з ним все гаразд, але всеодно вона винила в цьому себе. Якби вона не гальмувала зі своїм нападником, то тоді б вдалося виручити Блера раніше. Йому би обійшлося несерйозними травмами, а не середнім струсом мозку, сильною кровотечею, декількома вибитими зубами, зламаним носом та пошкодженою рукою. Через ці всі переживання вона два дні не могла знайти собі місце. Зовні вона виглядала впевнено, але всередині щось стискалося. Аліса сподівалася, що місцеві лікарі зробили все можливе, щоб врятувати Еріка від смерті.

Дівчина піднялася на потрібний поверх та постукала до кабінету головного інспектора. Двері відчинилися, дозволивши Алісі увійти. Вільман якраз закінчував курити на своєму балконі.

Аліса зробила декілька кроків уперед, встала струнко та віддала йому честь стандартним військовим жестом рукою та привіталася:

– Доброго ранку. Констебль Санчес прибула згідно з вашим наказом, головний інспекторе.

Вільман вийшов з балкону, пальцями погасив цигарку та кинув у запальничку. Він підійшов до неї та потиснув підопічній руку. Його долоня була такою ж міцною, як і у Еріка.

– Вітаю, констеблю Санчес. Як ваш настрій? – у Вільмана був сьогодні піднесений настрій. Зазвичай він зустрічав підопічних зі спокійним, але суровим поглядом. Цього разу було інакше. Для Аліси це було хорошим знаком.

– Чудовий настрій для несення служби, головний інспекторе, – відповіла дівчина з легким кивком. У її голосі відчувалася стримана впевненість. Зосереджений погляд доповнився легенькою усмішкою.

Чоловік жестом вказав підопічній на стіл.

– Сідайте. У вас сьогодні багато роботи, – сказав він, сідаючи за своє робоче місце.

Аліса сіла напроти нього. Вона звернула увагу, що у Вільмана теж був інтерактивний стіл, як і у спільному з Еріком кабінету. На ньому крім ноутбука нічого й не було. Як тільки чоловік заговорив – зосереджено поглянула на нього, очікуючи вказівок.

– Сьогодні та завтра у вас мали бути так звані "дні у цивільному", але через поранення інспектора Блера у вас буде інше завдання.

Санчес зупинилася у своїх роздумах:

– Головний інспекторе, а що за "день у цивільному"? – поцікавилася вона.

– В перші місяці роботи новобранці в один з днів своєї роботи працює самостійно, але увесь час з ними будуть їх старші наставники, які будуть фіксувати всі успіхи та провали новачка. Це шанс проявити себе, як слід, адже це впливає на кар'єру. – розповів Вільман.

Аліса пригадала, що про таке випробування їм розповідали в академії. “Нічого складного. Звичайний робочий день”.

– А чому це випробування назвали "днем у цивільному"? Нам в академії щодо цього не конкретизували.

– Все доволі просто, – чоловік взяв в руки ще одну цигарку та почав крутити її між пальцями та злегка нахилив голову, – Старші за званням поліціянти, які гратимуть роль спостерігача замість робочої форми одягають будь-який цивільний одяг. Це дозволяє побачити, як новобранець працює в реальних умовах, не маючи того звичного тиску форми і авторитету наставника.

– Зрозуміла. Що мені потрібно робити?

Вільман почухав вухо, ніби відволікаючись від важливих моментів, та сказав:

– Спочатку хотів особисто поїхати з вами та відігравати роль спостерігача, але мені через годину потрібно їхати на конференцію, – сказав він, не поспішаючи з розповіддю, – Можу передати вас під підпорядкування іншого поліціянта, або самостійно виконаєте поставлені вам завдання. Увімкнете свою боді-камеру та будете записувати усе, що відбудеться протягом сьогоднішнього та завтрашнього робочих днів. Я пізніше перегляну відео- і голозаписи[1] та оціню вашу роботу.

Аліса миттєво обміркувала дану пропозицію. Вона не була проти попрацювати з кимось ще, але їй хотілося, щоб в ролі спостерігача був саме її напарник, а не будь-хто інший. Самостійність в такій ситуації могла б дати більше шансів продемонструвати свої здібності.

– Я сама справлюсь, – запевнила Санчес та махнула рукою, – Не думаю, що мені потрібен якийсь нагляд зі сторони.

– Славно. Там нічого складного, – Вільман був задоволений відповіддю дівчину, – Щоденна рутина для новачків – об'їхати декілька лондонських районів, обійти та відвідати декілька місць, де найчастіше відбуваються всілякі крадіжки. Можливо, вам доведеться зустріти когось з колег, які теж будуть в курсі вашого завдання. Коротше кажучи, – Вільман підводив підсумки, – Все у ваших руках.

– Дякую вам. Дозвольте вас запитати? – спитала вона, готуючись до ще однієї важливої деталі.

– Що саме вас цікавить? – Вільман відкинувся на спинку свого крісла та поглянув на неї уважно.

– А ви вже відвідували інспектора Блера? – поліціянтка з надією поглянула на начальника, – З ним все гаразд? – в голосі відчувалася явна тривога.

Вільман усміхнувся і зробив легкий жест, мовляв, не варто хвилюватися.