1

Ерік стояв на балконі свого кабінету. Спершись на поруччі, він спостерігав за рухливим пейзажем Лондона. Місто прокидалося після ночі, а вулиці почали наповнюватися життям. Автомобілі швидко рухались вперед, спідбайки[1] пробиралися між ними, а громадський транспорт забезпечував незупинний ритм міського пульсу. Лондонці, занурені у свої справи, йшли тротуарами. Це створювало колоритну мозаїку життя в британській столиці. він обожнював спостерігати за містом.

За рецептом своєї подруги, яка працювала в сусідньому відділі, Ерік палив сигарети з м'ятним наповнювачем та спеціальними лікувальними приправами. Цей ритуал став для нього засобом заспокоєння і саморефлексії, коли він міг зануритися у внутрішній світ думок. Запалюючи сигарету, Ерік відчував, як аромат м'яти витав у повітрі.

Він замислився над тим, що очікувало його сьогодні. Йому вперше у постійне підпорядкування назначили напарника — курсанта, який нещодавно закінчив Лондонську академію.[2] Ерік був радий цьому, позаяк зможе допомогти новачку на початках та й особисто чогось навчитися.

“Цікаво — ким виявиться новий напарник?” — гадав чоловік, крутячи сигаретою між пальцями. “Вискочка, що прагне похизуватися, який він герой? Тишко, який обережно виконуватиме свої обов’язки? Чи веселун, який спробує пожартувати у будь-який момент? Це як лотерея — ніколи не знаєш, хто стоїть поруч, поки не почнеться справжня робота.”

Стукіт у двері змусив його повернутися у реальність.

— Відчинено! — дав він голосову команду дверям, які вмить відчинилися.

В кабінет хтось зайшов. Особа зробила три кроки, після чого почувся милозвучний дівочий голос:

— Констебль Аліса Санчес готова виконувати ваші накази, сер!

Ерік вийшов з балкона та кинув погашену сигарету у скляну попільницю. В іншому кінці кабінету він побачив доволі симпатичну дівчину з витонченою фігурою. Аліса стояла рівно, з високо піднятою головою. Ростом юначка була нижчою за нього. Обличчя виглядало доглянутим і здоровим. Легка усмішка надавала їй шарму.

Уніформа Аліси виглядала простіше, ніж у Еріка. На ній не було інспекторських погонів й жетону у вигляді срібної британської корони із вбудованою боді-камерою. Замість цих статусних атрибутів у новобранки були номерні погони та жетон з маркуванням “Поліція Лондона”.

— Вітаю! Я Ерік Бле...

Не встиг поліціант привітатися, як його вже перебила Аліса, прощебетавши:

— Ви — інспектор Ерік Блер. Я Аліса Санчес, мені 19 років. Я вже місяць тут працюю, однак це перший робочий день пліч-о-пліч з вами. Мені повідомили, що саме ви станете моїм старшим напарником. Я правильно все сказала, сер?

Еріка спантеличило, що дівчина його зненацька перебила. Вона так швидко все це сказала, що від здивування у нього піднялися брови, а кутки рота — трішки догори. З усім тим, йому вдалося вловити всю інформацію.

— Так, все правильно, але не перебивайте мене, гаразд?

Вона кивнула та обмінялася з ним рукостисканнями. Поглянувши на радісне та енергійне личко дівчини, він припустив, що з нею занудьгувати  неможливо.

Пора вводити констебля в курс справи. У них сьогодні багато роботи.

— Що ж... ви отримали свою зброю?

— Так, я вже була у найближчому арсеналі, де мені видали зареєстровану зброю.

— Продемонструйте. Якраз перевіримо ваше знання теорії.

Дівчина витягла з ременя та продемонструвала все необхідне для поліціянта озброєння. Спочатку вона показала свій бластер. Під його видовженим стволом був прикріплений ліхтарик, на стволі розміщений лазерний приціл, а на рамці — шип, за допомогою якого можна розбити скло.

Засунувши його в кобуру, наступним вона показала підсумок зі зарядами до нього. Далі — розкладний ножик у чохлі, газовий балончик, електрошокер із зарядами, що також були в окремому чохлі, наручники, а також безпровідні навушники для підтримки зв’язку. Вона їх одягнула та підключила до свого універсального смарт-браслета.

— Я ніколи не бачила в одному місці стільки зброї. Сподіваюся, у мене випаде нагода спробувати абсолютно все в цих арсеналах, — вражено Аліса, поки складала свій інвентар.

Ерік від почутого посміхнувся. Він також був у захваті, коли вперше зайшов у один з арсеналів.

Не встиг він на це якось відповісти, як Аліса змінила тему:

— Ви читали моє досьє?

— На жаль — ні. Тільки сьогодні сказали, що у мене буде напарник. Мені достатньо, якщо ви розповісте про себе під час нашої екскурсії по Цитаделі.

— В цьому немає потреби, — зауважила Аліса, — Нам багаторазово проводили тут екскурсії, — вона приклала пальці до підборіддя та запропонувала, — Хіба що покажете конкретні місця, які вважаєте для нас необхідними.

Ерік кивнув. Так навіть краще — констебль точно не байдикувала в академії.

Покидаючи кабінет, Блер запитав у Санчес:

— Вам вже дали картку доступу?

Дівчина кивнула, витягнувши з кишені мініатюрну книжечку, у якій скріплені всі її документи, й звідти відкріпила свою картку.

— Спробуйте відчинити.