27 (2)

Мірак теж чудово розумів, що якщо дракон відчує магію в будинку, він просто його розвалить, намагаючись дістатися джерела. Дракон був худий, явно зголоднілий. Підбирав будь-яку крихту сили, тільки демонську магію «гостей» із Золотих туманів не чіпав, надто вона була для нього невідповідною.

Мірак це розумів, але також розумів, що дракона треба відпустити, бо зовсім не факт, що йому не можуть віддавати конкретних наказів. Швидше той, хто може зараз сильно зайнятий. А як звільниться, то відразу й почне керувати діями дракона.

А може, його просто влаштовує, що зараз рептилія так ось носиться, змусивши захисників опустити щити, поховатись і затихнути. Дивно тільки, що цей хтось не намагається кидатися чимось убивчим.

Думає, що у цих щитів теж така ж чужа дракону енергетика, як і та, що належить демонові, і що захист на місці?

Чи справді готує щось грандіозне?

Краще був би перший варіант, але колишній придворний маг мало в нього вірив.

— Треба його відпускати. Думаю, якщо ми сфокусуємо силу в клинок, ми зможемо розрізати цю прив'язку, — сказала Ловарі.

— Проблема в тому, що ми можемо не встигнути сфокусувати її, — сказала Мелана. — Стеля нам на голови звалиться раніше.

— Саме тому ми підемо подалі від цієї стелі. У грот. Там і скеля, можливо, нас приховає...

Кадмія слабо вірила у те, що приховає. Але спробувати все одно треба було. Інакше демонопоклонники, що вже висадилися, увірвуться в дім, зметуть воїнів, у яких не буде підтримки магів, і стануть всіх вирізати, кричачи про посвяту жертв божеству. І зупинити їх ніхто не зможе. Хіба що на все плюнути та дозволити дракону зруйнувати палац. Тоді камінням завалить і захисників та нападників. Хоч якась користь.

 — Ходімо в грот, — повторила Кадмія. — І швидко.

— Я вас підстрахую, спробую сховати, — вирішив Мален. — Ліїн я захист посилив, розгорнеться, як тільки їй щось загрожуватиме. Там і дракон не одразу прокусить. А ще її підтримують.

Кадмія тільки кивнула, подумки пошкодувавши про те, що вперте дівчисько не вдалося заховати в школі.

Група нічних вовків і магів поспішала підземним переходом у напівзатоплений грот з вузьким, непомітним з боку моря, виходом прямо у воду. Чи то був запасний вихід для господарів будинку, на той випадок, коли в місто вже краще не потикатися, а різні підозрілі кораблики, що крутяться біля самого берега, поки не топлять. Чи через цей грот контрабанду доставляли. Предки у Ліїн були людьми різноманітними та винахідливими.

Де вони в цьому гроті сядуть, враховуючи, що сидіти там особливо ніде, а де й є дуже мокро, маги поки не думали. Спочатку треба дійти, а там, може, підходящі камені знайдуться. Або непідходящі, але з них можна буде щось зробити.

— Швидше, — підганяла всіх Ловарі.

У неї було погане передчуття.

І здавалося, вона щось випустила з уваги, щось дуже важливе. Але повернутися і перевірити, на жаль, не можна було. Тому вона намагалася не думати про погане і йшла далі.

— Бачиш її, так?

Ліїн настільки захопилася спостереженням за драконом, що мало не підстрибнула, коли за спиною пролунав знайомий голос.

— Кадмія вирішила дурниць наробити, — сказав Валад, посміхнувшись і провівши дракона поглядом. Присідати і ховатися самозваний учитель, мабуть, не збирався. Стояв собі і спокійно спостерігав, як дракон набирає висоту. Схоже, анітрохи не сумнівався, що встигне ухилитися, якщо той полетить у його бік. — Ні, в них, звісно, ​​напевно вийде. Їхнє коло сильне і спрацьоване. Але краще б вони послали когось слабше, бо втрачати разом половини командування... А в нас війна, начебто. І, певен, Золоті Тумани запросто зберуть ще один флот. Страх — відмінна рушійна сила і непогані ліки від лінощів з самовпевненістю.

— Втратити командування? — перепитала Ліїн.

Самозвані охоронці наче не чули, продовжували спостерігати за драконом через бійницю.

А може, справді не чули. У Валада запросто можуть виявитися зовсім несподівані вміння, враховуючи, хто він такий насправді.

— Так, вона вважає, що вибору немає. Що хтось слабший може не впоратися і другої спроби не буде. Дракони дуже швидко навчаються. От і пішла зі своїм колом. Намагатимуться відпустити дракона з повідця. Так. А він із вдячності, не розібравшись, що сталося, напевно насамперед звалиться он туди, трохи лівіше палацу.

Валад вказав на частину стрімкого берега, який саме там язиком виступав уперед і начебто козирком нависав над морем. Ліїн достеменно не пам'ятала. Чомусь не звертала уваги.

— Так, звалиться, — продовжив Валад. — І Кадмію, разом з Меланою, Міраком та іншими хорошими людьми, поховає під купою каміння, що обвалилося. І, ймовірно, частину палацу це каміння потягне за собою.

Ліїн обдарувала колишнього нареченого задумливим поглядом і прямо запитала:

— Що тобі треба?

— Ліїн, ти мені довіряєш? — запитав Валад.

— Ні, — впевнено сказала елана і знову подивилася на дракона.

— Гаразд, — анітрохи не засмутився Валад. — А в те, що я знаю трохи більше, ніж усі інші, ти віриш?

Дівчина кивнула.

— Я не став говорити Кадмії. Вона б не погодилася і почала всіляко заважати. Знайшла б кого відправити ходити за мною по п'ятах, бити під руку, нагадувати тобі про всякі… хм… дурниці. Тож я їй не сказав.

— Валад, що треба зробити? — запитала Ліїн, якій набридло його виляння.

— Відволікати дракона на мить, цього вистачить, щоб до нього докричатися, достукатися до його мізків, відкинути назад. Але мені ця мить дуже потрібна.

— Щоб підкрастись зі спини, — сказала дівчина.

Валад знизав плечима і посміхнувся.

— І що робити? — запитала Ліїн.

Дракон кружляв високо в небі і, схоже, щось виглядав.

— Літати треба, щоб він був подалі від землі. І не чинити опір, коли я смикну. І щит тримати. Втім, я додам ще пару щитів, ти для нього буквально блищатимеш. І розбити їх усі разом він не зможе. А потім я його зловлю та поговорю.