26 (2)

Ліїн сумлінно спостерігала за кораблями, хоча нічого недоступного решті досі так і не побачила.

Маги-вогневики з демонами впоралися легко та просто. У цей світ взагалі лізли демони, яким найбільше міг нашкодити саме вогонь, відчували, що з цією стихією тут негаразди. А тут раптом маги з таким убивчим для них даром.

Після знищення останнього демона, що встиг втілитись у горбатого велетня з димними крилами за спиною, нові так і не з'явилися. Чи закінчилися. Чи «гості» вирішили їх притримати до більш слушного випадку. Або взагалі спробувати закинути одразу до міста, а краще б до палацу. Щоправда, ні те, ні інше нічого б їм не дало. Городяни розумно поховалися і, напевно, трималися обома руками за різноманітні захисні амулети. Та й захищене місто було від демонів. Не дарма ж нічні вовки півроку розмальовували будинки загадковими знаками, а їхні юні вихованці лякали городян різними нещастями, які обов'язково трапляться, якщо ці знаки хтось змиє чи зафарбує.

Втім, виглядали загадкові знаки красиво, і городяни проти них особливо не заперечували. Навіть ті, хто спочатку дивився на ці витівки насторожено. Мабуть, з кимось із їх приводу встигли проконсультуватися і переконатися, що найбільше вони схожі саме на захисні, хоч і закликають незрозуміло, яку силу.

Закидати демонів у хазяйський будинок тим паче марно. Вони тут навіть втілитися до ладу не зможуть. Щоправда, демонопоклонники навряд чи це знають.

— Щити! — дзвінко закричав хтось праворуч від Ліїн.

Дивитись хто, вона не стала. Обережно визирнула в бійницю, біля якої присіла, і покривила губи.

У противника було надто багато кораблів, ніби вони прибули не на нещасне невелике містечко нападати, а захоплювати весь архіпелаг відразу. Всі ці кораблі навіть у затоку не поміщалися. А ще їм у затоці дуже заважали останки невдачливих товаришів, що горіли.

З іншого боку, кораблі, що належать господарям, вони надійно затиснули біля причалів і ліниво довбали на їх захист, незрозуміло, чого домагаючись. Із кораблів їм не відповідали. Марно, враховуючи кількість, та й захист послабить.

І кораблі, що ховалися за скелями, теж з'являтися не поспішали. Такої кількості противників ніде замкнути вони б не могли.

 — Це ще що за пакість? — стурбовано спитав Каран Велівера і, перш ніж Ліїн встигла запитати, що він має на увазі, по щитах ударило так, що вони на мить навіть стали видимими. А потім це щось почало палати і повільно стікати вниз, а щит замерехтів.

— Розгортайте новий захист, цей кидайте! — наказав комусь Велівера.

Щось, втративши опору, з дивним звуком полетіло вниз, а долетівши, видало ще один дивний звук, дуже схожий на «плюх».

— Випалюй! — наказали праворуч.

— Що це було? — таки запитала Ліїн.

— Не знаю, — зізнався Велівера. — Схоже на недовтіленого демона, але не він. Може Валад знає?

Звідкись знизу став підніматися чорний дим, розповзаючись по окрузі і приховуючи ворожі кораблі. Потім здійнявся вітер, і дим забрало далеко в море.

— Схоже, вони поки що намагаються по-різному пробити наш захист. Варіанти підбирають, — задумливо сказав Велівера.

А Ліїн, знову визирнувши з бійниці, побачила, що проти частини кораблів, замкнених біля причалів, атака недодемоном цілком спрацювала. Вони були зім'яті, частково розламані і збиті в таку купу, що здавались одним цілим.

— Так, — задумливо сказав Велівера. — Обманок більше немає ...

— Яких обманок? — запитала Ліїн.

Чоловік махнув рукою. Звелів сидіти і не висуватись. Потім наказав Малену, що стояв на одному з зубців, наче пам'ятник собі, не відходити від Ліїн і захищати її, і кудись побіг.

Дівчина розгублено озирнулася. Трохи поспостерігала за тим, як прямо до центру ворожого флоту з чистого неба падає величезна вогненна плюха і розтікається по захисту. Кільком кораблям знову не пощастило, саме їхній захист не витримав і пропустив вогонь, врятувавши від цієї ж долі інших. І виглядало це так дивно, що Ліїн зрештою зрозуміла, що саме досі їй у подібних підпалах не подобалося.

Адже захист стандартний. А стандартний захист Юміл сам зносив одним ударом.

— Мален, що відбувається? — спитала вона, вставши на ноги і безстрашно підійшовши до примари.

Імператор усміхнувся.

— Мален!

— Ліїн, у них є маги, які поки що себе взагалі не виявили. Ніяк. І Кадмія думає, що вони збираються зробити щось несподіване для нас. Не дурні ж вони, щоби дружно маячити в затоці і ловити на себе вогонь. Отже, вони, зображуючи ці мляві атаки, до чогось готуються. Або намагаються переконати нас атакувати всіма силами, намагаючись викинути їх із затоки. Їм це навіщось потрібно. І найправильніше, що ми можемо зробити в цій ситуації, збільшувати кількість шарів захисту та чекати на напад, щоб хоча б зрозуміти, з чим маємо справу.

Ліїн кивнула і сіла біля чергової бійниці.

— І, схоже, їм набридло чекати на наші дії. І вони почали розчищати шлях на берег, додав Мален. — Правильно Валад вимагав забрати звідси всі кораблі, стверджуючи, що вони не знадобляться.

Покалічені кораблі біля причалів якось дивно розпливалися і смикалися. Іноді Ліїн навіть здавалося, що вона бачить крізь ілюзію якісь колоди та розтягнуті на них сіті. Але захист там, як і раніше, був такий, наче кораблі були справжніми.

— Людей немає, — несподівано для себе зрозуміла Ліїн.

«Гості», наче саме цього й чекали, почали руйнувати захист фальшивих кораблів, взагалі більше не звертаючи уваги на вогонь, що падає з неба. Потім, коли захист не витримав і ілюзія зникла разом з нею, маги демонопоклонників трохи подумали і почали розносити в пил колоди, яких виявилося зовсім небагато. Здебільшого під ілюзією ховалися прості рибальські сіті.

— Звідки вони там взялися? — розгублено запитала Ліїн, переконавшись, що її зір не обманює і колоди не поспішають перетворюватися назад на кораблі.

— Під виглядом рибальських човнів пригнали, вночі, закріпили на них ілюзію, накидаючи іншу на справжні кораблі. А потім з ранку не пускали нікого до причалів, щоб випадково не влізли і нічого не порушили. Втім, після швидкісної втечі купця, ніхто туди й не прагнув особливо, воліли поховатись і чекати нападу в місцях безпечніше, — розповів Мален, який знову стояв на зубці.