25 (4)

— Сигнал "відступити"! — похмуро наказав адмірал гостей.

Інтуїція все-таки в нього добре працювала, і недаремно він наказав поміняти стрій і послав попереду всіх тих, хто йому так чи інакше не подобався.

Втім, у тому, що нічні вовки на чолі зі своєю головною відьмою здатні підготувати неприємні сюрпризи, ніхто не сумнівався. Просто не очікували, що вдарять вони перш, ніж буде знято маскування. Підійти, за розрахунками, мали набагато ближче. Та й почати бій не знімаючи маскування.

А відьма зі своїми вовками взяла та сама його знищила.

— А вони нас чекали, — ще похмуріше сказав адмірал. — Побачити не могли, жоден маг не бачить, це перевірялося, а отже, серед нас зрадник, який надсилав сигнали. Перевірити!

І поки що кораблі відходили від повного сюрпризів острова. Поки знову піднімався захист і посилювався амулетами. Поки маги готувалися завдати удару, цього разу з досить великої відстані, а не з невеликої розрахункової. За цей час було знайдено безліч «зрадників», які дивно повелися, незвичайно махали руками, вічно кудись ховалися, напевно ведучи переговори якимось незрозумілим способом, а то й просто не подобалися комусь настільки, щоб він охоче вказав пальцем, та ще й поклявся, що особисто бачив камінь або амулет, що був викинутий у воду. Адмірал розбиратися не став. Наказав принести всіх цих людей в жертву на славу божеству. І капітани його, звичайно, послухалися. Мабуть, не хотіли, щоб їхній корабель опинився в перших рядах, коли флот знову піде в наступ.

— Це ще що за пакість? — спитав Кодуш бол-Медьяса, побачивши, як у небо б'є стовп вогню, забарвлюючи хмари в помаранчевий колір. — Впевнений, це десь на Хребті Дракона.

Племінник, що стояв поруч, тільки знизав плечима.

Кодуш почухав маківку і наказав сигналізувати об'єднаному флоту уповільнення, бо просто так вогонь у небеса не б'є, про це слід було поговорити і вирішити, що робити далі.

Красуня, яку чоловік відправив на Хребет під охороною цілого флоту, сидіти і чекати на результати раду Кодуша зі своїми капітанами не стала, прибула серед перших, прихопивши з собою подружку та її чоловіка, який як завжди витав у хмарах.

Втім, цього разу, як виявилося, цього нещасного мага вона взяла недаремно. Саме він пояснив, що то була за пакість.

— Енергія. Багато енергії. Мабуть, щось намагалися розбити, дію якогось артефакту, швидше за все, скасувати, і удар був надто сильний, бо не змогли правильно все розрахувати. Ось надлишки і влаштували це видовище.

— Впевнений? — уїдливо спитала красуня Сорра.

— Абсолютно, я вже таке бачив. Просто не таке масштабне, — відповів Каяр.

— Так. — Кодуш задумливо побарабанив пальцями по стільниці. — Схоже, на них напали і вони нападникам поламали щось дуже цінне.

Каяр знизав плечима. Потім випростався, згадавши, що більшу частину флоту Ловарі поки що ховає, не бажаючи привертати зайвої уваги. І ця більшість може і не встигнути прийти на допомогу.

— Щось ще? — лагідно спитала Сорра, миттєво прочитавши всі переливи емоцій на його обличчі.

Каяр зітхнув, почухав ніс, а потім, вирішивши, що гірше не буде, та й Соррі з Кодушем вигідно, щоб Хребет Дракона сильно не постраждав, розповів про захований флот і про те, що якщо нападників багато, у захисників можуть виникнути деякі проблеми.

А вони зараз набагато ближчі, ніж будь-яка з частин захованого флоту.

А значить…

— Отже, ми маємо шанси продемонструвати дружелюбність, а потім розраховувати на подяку, — задумливо сказав Кодуш. — Ну що, красуне, кидаємось на допомогу?

— Звичайно, — ні на мить не засумнівалася блондинка.

Кодуш кивнув, на чому рада закінчилася.

А Каяр дивився на помаранчеві, сповнені силою хмари і почувався дивно. Чомусь йому здавалося, що варто лише захотіти, і він зможе цією силою скористатися. Якось дотягнеться. І тоді нікому мало не буде. Він був у цьому певний.