25 (2)

Коли чогось чекаєш, воно часто відбувається саме в той момент, коли відволічешся і на якусь мить про очікування забудеш. Або щось відволіче. Наприклад, зілля, яке готував лікар і про яке зовсім забув, коли прийшла гарна помічниця куховарки за маззю для опіку. Лікар теж був молодий та симпатичний. Працівниця кухні, незважаючи на обпечене передпліччя, не втратила ні бажання пококетувати, ні вміння привабливо посміхатися та стріляти очима. Загалом, зілля кипіло собі, кипіло, потім почало підгоряти, потім відверто горіти і страшно смердіти, наповнюючи кімнату червонуватим димом.

Дим, клублячись і вистрілюючи щупальцями, потягнувся через вікно надвір, завис над двором, розширюючись, привертаючи загальну увагу смородом.

— Це що за зараза? — спитав садівник, що встиг зранку продегустувати смородинове вино і тому перебував у гарному настрої.

Старша куховарка, що стояла поряд з ним, жінка в тілі, підвела голову, вирішивши глянути, на що він там дивився. Кілька разів моргнула, намагаючись роздивитись навпроти сонця незрозумілу темну масу, що висить над двором і загадково ворушить не більше зрозумілими відростками. Потім згадала про чудовиська, про яких їй розповідала далека родичка, яка разом із сім'єю через цих чудовиськ втекла з надто близького до проклятого королівства острова. Плеснула руками, притиснула долоні до щік, а потім, згадавши, як цих чудовиськ називали вчені родичі чоловіка господині, трубно закричала:

— Демон! Демон летить! Воно летить!

Вказала на чудовисько пальцем і спробувала зомліти на руки садівнику, який, незважаючи на дещо зайву любов до вина, був чоловіком симпатичним і добрим.

Садівник швидко зрозумів, що прекрасну жінку таких об’ємів не втримає через те, що вона задавить його масою, і спритно відскочив назад, дозволивши їй рухнути біля порога. А в цей момент на крики виглянула молода служниця, побачила куховарку, що лежала, верескнула і помчала в будинок, кричачи, що вбили, і, не уточнюючи, кого саме.

«Демон» продовжував клубитись і розростатися. Садівник кинувся піднімати кухарку. На другому поверсі відчинилося вікно, з нього висунувся заспаний молодий маг, протер очі, не вірячи в те, що бачить, а потім запустив у «демона» грудкою вогню. Вогненна плюха пролетіла крізь дим без опору, перелетіла через паркан і просвистіла в море, де й розірвалась прямо перед одним з кораблів невидимого флоту, розворушивши знуджену команду і розбудивши параною в нещасному адміралу, посланому королем.

— Вони теж маскуються, і нас знайшли! — зрозумів адмірал і став кричати на всіх, кому не пощастило опинитися поряд, вимагаючи прискоритися і знищити невидимок, що виявили флот.

Його послухалися, адмірал же. І в різні боки полетіли гарпуни, вбивчі плетіння та арбалетні болти. Моряки, яким не дісталося арбалетів, розмахували мечами та жахливо кричали. І виходило так добре, що навіть море здивовано завмерло і зник вітер. Чого ні адмірал, ні команди кораблів не помітили, бо вітрила надували маги, розганяючи кораблі.

У палаці со-Ялата тим часом відігнали дим у бік моря, обізвали цілителя за згоріле варево, а його пацієнтку за те, що відволікає людей. Напоїли куховарку заспокійливим та відправили її готувати обід.

Персонально Ліїн всі зустрічні нагадали, що вона потребує спокою, на що вона тільки пофиркала і вирушила їсти квашену капусту з вишневим варенням. Чомусь саме таке поєднання зараз здавалося особливо смачним. А ще під правою лопаткою було лоскітно. І літати чомусь захотілося.

Варто було Ліїн піти на пошуки капусти з варенням, як тут же виявилося, що кілька вартових, що виглядали зі стіни птахів, котрі дивно поводяться, погано почуваються. Мабуть, встигли надихатися димом. Після цього довелося зайнятися заміною всіх спостерігачів, поки вони не почали непритомніти.

А на кораблях, що йшли до острова, помітили дим дивного кольору, що пливе небом, і запідозрили, що пливе він там не просто так, а посланий, щоб їм нашкодити. Магам тут же було наказано зупинити кораблі, що вони зробили з великим задоволенням та побажанням адміралу здохнути. А за димом, що пливе по небу, стали спостерігати. І спостерігали з півдня, бо вітер ганяв його туди-сюди, а параноя адмірала стверджувала, що це недарма, що це пастка. Потім, щоправда, піднявся сильний вітер і розвіяв димну хмару, наче її й не було.

Адмірал відразу запідозрив, що це зроблено спеціально, щоб він розслабився і дозволив кораблям пливти в пастку. Тож почекали ще трохи. А потім, коли зовсім набридло, відправили в пастку пару штрафників на човні і довго спостерігали за тим, як вони пливуть усе далі і далі.

— Схоже, пастки немає, — задумливо сказав старший маг, що стояв поряд із адміралом. За що був обізваний ослом і відправлений радувати команду одного з кораблів тим, що тепер вони попливуть за човном.

Команда чомусь не зраділа, але відмовити адміралу не змогла.

На корабель неіснуюча пастка теж не відреагувала, адмірал трохи посварився і велів продовжувати рух. Тепер він підозрював, що мерзенна Ловарі, з її не менш мерзенними людьми, навмисне дим наслала, щоб змусити час втратити.

— Знищу, — похмуро бурмотів адмірал. — Знищу.

А на острові, нарешті, всі заспокоїлися і саме тому знову втратили інтерес до ворога, що підкрадається. Все, що сталося вранці, тепер здавалося веселим. Люди шепотілися та хихикали. І лише одна Ліїн сиділа в колишній голуб’ятні, перемішувала квашену капусту з малиновим варенням, бо вишневого не знайшла, і милувалася морем.

І тепло під лопаткою посилювалося.

І літати хотілося дедалі більше. Тим більше, щоб злетіти, треба було лише розкинути руки і підстрибнути. Ліїн була впевнена, що цього буде достатньо.

А ще можна було залізти на підвіконня та стрибнути.

Вниз.

А потім полетіти нагору. І це, напевно, буде дуже весело.

Ліїн трохи поїла смачної капусти з варенням, потім підійшла до вікна, розмірковуючи, чи зможе через нього вибратися назовні. Виходило, що зможе, правда боком і стрибати буде незручно. А карнизу там нема.