24 (2)

Мален на Головний острів Хребта Дракона перенісся майже миттєво. Вихором увірвався до палацу со-Ялата, пролетів коридорами, подумки лаючись на перестраховщицю Ловарі, що веліла поставити на стіни та вікна захист від привидів, і, нарешті, опинився в невеликій кімнатці, що виходить єдиним вікном на внутрішній двір. У кімнатці сиділа бліда Ліїн, котра стискала чорний кораблик так, що кісточки побіліли. Була вона чомусь злякана і заплакана, хоча Мален міг би заприсягтися, що ні зараз, ні раніше нічого їй не загрожувала.

— Що трапилося? — спитав примарний імператор, зависнувши перед круглим столом навпроти підопічної.

— Юміл зник, — прошепотіла вона так тихо, що Мален спочатку навіть не повірив своїм вухам, вирішивши, що чогось не почув.

— Що? — перепитав він.

— Юміл зник, — повторила вона голосніше і схлипнула.

— Як зник? — спитав привид. — Він же до піратів пішов. Роздавати обіцянки та торгуватися за допомогу.

— Так, — підтвердила дівчина, а потім глибоко зітхнула і розповіла дивну історію.

Виявляється, хтось турбуючись про неї і те, що вона може розхвилюватися, або щоб не плуталася під ногами і не пропонувала дивні ідеї, які вже з тиждень весь час уперто приходять в голову і здаються суцільно розумними та геніальними… Загалом, засмучувати її не хотіли і тому придумали заняття, таке, щоб від її настрою, що скаче, ніякої шкоди не було. Посадили в цій кімнатці біля мапи і наказали стежити за вогником маячка — Юмілом. І час від часу розповідати людям, де він зараз. А якщо почне повертатися, одразу ж шукати Ловарі і радувати, а то вона скоро збожеволіє.

Ось Ліїн і стежила, хоч і розуміла, що сидіти біля цієї мапи насправді зовсім не обов'язково. Ті ж люди, які заглядають у кімнату, приходять часто і роздивитися вогник здатні.

А потім сталося страшне. Вогник маячка раптом узяв, замиготів і зник, наче його й не було. Саме той, що належав Юмілу. Він єдиний червоний. Ті, що належать магам, які вирушили на пошуки артефактів, — зелені та підписані.

— Справи, — сказав Мален і підлетів до мапи. Червоного вогника там справді не було. А зелених горів цілий розсип. Здавалося, вони стоять на місці, але, швидше за все, не стояли, просто мапа занадто мала, щоб можна було відразу зрозуміти, що вони рухаються. — Ліїн, він саме заблимав і зник? Колір не змінювався? Не бліднув поступово?

Дівчина похитала головою.

— Це добре. Тоді він живий. Просто, швидше за все, опинився в такому місці, де маячок або блокується, або... Або місце занадто добре захищене і він не може крізь щити пробитися.

Ліїн кивнула і навіть усміхнулася.

— А може, ви перевірите? — несміливо спитала вона і подивилася так, що Мален не зміг відмовити.

До Юміла він спочатку спробував дотягнутися прямо з кімнати з мапою і вогниками, переконався, що він живий, але напрямок вийшов надто нечіткий. Довелося знову заспокоювати Ліїн, наказати їй, у разі чого, кликати назад, і вирушати до моря, а там підніматися якомога вище, щоб ніщо не заважало. І напрям, нарешті, було знайдено. Мален ухопився за тонку ниточку спорідненості і поспішив до Юміла, підозрюючи, що знову спрацювала його противага, плата за силу. І Юміл затіяв чергову авантюру, за що й отримав.

Як виявилось, все було не зовсім так.

Втім, затіяти авантюру недолугий маг збирався. Відразу, як тільки впорається з проблемою, що виникла.

А почалося все дуже добре. Піратам хотілося битися, особливо з демонопоклонниками. А обіцянки все пробачити і дозволити жити на Хребті Дракона, не питаючи, звідки взялися гроші на будівництво харчівні чи купівлю частки якогось зубожілого купця, остаточно переконали їх у тому, що вони на правильному шляху.

Ні, погоджувалися взяти участь у битві не всі. Але тих, хто погодився, було більш ніж достатньо. Тож Юміл з усіма попрощався, звелів поспішити і в хорошому настрої вирушив у порт. І був він навіть не один. І щити не знімав. Щоправда, вони були створені амулетом і, напевно, тому не зреагували на нестандартну ситуацію, не посилилися вчасно, а потім із тихим дзвяканням луснули. В усіх.

Моряки і нічні вовки, що супроводжували Юміла, схопилися за зброю, але на даху будинку, повз який вони проходили, майнула неясна тінь, труснула полотнищем, немов доріжкою при прибиранні, і на голови людям посипався практично невидимий дрібний пил.

Вовки та моряки закашлялися, Юміл спробував відступити ближче до стіни, затримавши подих, але було вже пізно. Він просто зумів найдовше постояти на ногах, практично нічого не бачачи і відчуваючи, що не вистачає повітря. А ще пальці стали незграбними і наче чужими. І розімкнути частини амулету, що ховає дар, він не зміг. Так і впав, стискаючи його в долоні.

Хтось, мабуть, дуже добре знався на полюванні на нічних вовків.

Прокинувся Юміл може за кілька хвилин, а може й за кілька днів. Почувався він погано. Дуже хотілося пити, а в очі, наче піску насипали, запихавши залишки в рот і ніс. Тіло затекло, а правий бік, на якому він лежав, ще й промок і замерз. Руки були зв'язані за спиною, ноги сплутані, хоч і слабко, зброя зникла. І був Юміл, судячи з усього, у трюмі корабля.

Трохи втішало те, що в тому ж трюмі виявились моряки та нічні вовки, які його супроводжували. Здивувала наявність кількох піратів, у тому числі капітана Бахлаша. Всі були зв'язані, але судячи з усього — живі.

Юміл трохи полежав, намагаючись поганяти по тілу енергію життя, як належить нічним вовкам перед боєм. Зігрітися і привести тіло хоч у якийсь порядок воно теж допомагало.

Потім Юміл довго-довго вставав з калюжі, що натекла в трюм, підводився на коліна і намагався зрозуміти, що тепер робити.

Прийшов до тями першим він, швидше за все, тому, що найменше вдихнув якоїсь гидоти, так що намагатися розбудити людей, напевно, марно. Хіба що з піратами спробувати.

Прийнявши рішення, Юміл повільно поповз навколішки до капітана Бахлаша, проклинаючи мотузки і того, хто їх намотав на ноги. Повз так собі. Крім мотузок заважала вода та дрібний мотлох, який вона приховувала. Двічі Юміл мало не впав, але зрештою доповз і завмер над піратом, не уявляючи, що тепер робити.