21 (4)

На Голові Велетня нічні вовки влаштували ще одну бійку, причому, як запевняли, випадково. Примудрилися покритикувати сумнівну красу незрозуміло чиєї доньки. Тож на цьому острові затримуватися не стали. Та й робити там було особливо нічого. Острів був ще менший, ніж попередній. І якби не перли, що здобуваються поруч із ним, нікому б взагалі був не потрібен.

А от із Кальваркою веселій компанії не пощастило.

А може, навпаки, це голові варти Першого міста Кальварки не пощастило з компанією. Самовпевнений був чоловік і надмірно нахабний. Той, хто щиро вірить, що може творити, що завгодно, і все йому зійде з рук. Бо він тут закон і навіть рада міста його боїться.

Ну, рада може й боялася.

І, можливо, його боялися навіть ті люди, які зуміли попередити про швидке прибуття цікавої компанії. А може, товаришували з ним і саме тому відправили птаха з посланням, прискоривши його за допомогою магії, не інакше.

На берег Мікал, Камена та десяток нічних вовків, що цього разу зображали охорону, зійшли без будь-якого опору з боку місцевої варти. Так само спокійно дійшли до чергового гостеприїмного дому, в якому Мікал збирався розпитувати відомого спостережливістю і доброю пам'яттю господаря про підозрілих постояльців. Але, на жаль, не склалося. У будинку на компанію чекали вартові. Не надто тверезі, бо чекали з самого ранку, але все ще рішучі.

Мікал здивувався, трохи подумав, а потім прийняв запрошення у гості, чомусь підозріло схоже на погрозу. Компанію проводили в багатий будинок, мало не тикаючи мечами в спини для прискорення, трохи налякавши цим Камену. У будинку їх зустрів усміхнений голова варти, переодягнений у «звичайного городянина, який не зміг подолати цікавість».

— О, не турбуйтесь, ми лише поговоримо і я відпущу і вас і ваших супутників, — милостиво пообіцяв цей «звичайний городянин», коли Камена, гордо задерши підборіддя, поцікавилася, що відбувається.

— Говоріть, — милостиво дозволила дівчина і граціозно сіла на запропонований стілець.

Після чого похмуро замовкла, кивнувши на Мікала. Мовляв, вона не збирається розмовляти з різними розрядженими павичами. Для цього чоловіки є.

— Що ви шукаєте? — просто спитав голова варти й хижо посміхнувся.

— Корабель, а може й кораблі, — спокійно відповів Мікал, краєм ока спостерігаючи за тим, як один із нічних вовків, залишених стояти під стіною під наглядом вартових, що набилися в кімнату, по півкроку зміщується вліво, збільшуючи дистанцію між собою і приятелями. Напевно, якусь гидоту задумали.

"Звичайний городянин" зобразив недовіру, потер підборіддя і вирішив говорити прямо. Хоча й досі особливо не виляв.

— Ви ж розумієте, що порівняти деякі факти не складно, — сказав похмуро, за що добра Камена обдарувала його розсіяною, але дуже милою посмішкою. — І припущення тут є однозначними. Дати збігаються. Ви шукаєте вкрадені зі скарбниці артефакти. Можливо, навіть той артефакт.

— Артефакти? — розсіяно поцікавилася Камена, а Мікал похмуро хмикнув і тихенько обізвав когось клишоногими ведмедями.

— Що за корабель ви шукаєте? — спитав голова варти, нависнувши над Мікалом, що сидів. — Упевнений, ви точно знаєте, що то був за корабель. Інакше ваші пошуки не мають сенсу!

Нічний вовк змістився ще на півкроку і почав нишпорити рукою по стіні за спиною. Мікал мимохіть хмикнув і склав кільцем мізинець і великий палець лівої руки, активувавши щити на собі та підопічній. І сподівався, що хлопчаки-вовки там під стінкою не стоять без захисту, у той час, поки їхній приятель явно робить щось погане.

— Ви ж не хочете, щоб ми почали по одному відрізати пальчики цій милій дівчині? — поставив наступне актуальне запитання голова варти.

Мила дівчина поплескала очима і обурено на нього подивилася. А потім підібгала губи і стягнула з пальця кільце, що гасить дар. Мікал подумки обізвав усіх дохлими черепахами і розтяг ще пару щитів, бо мстиві юні маги, які не вміють керувати силою, — це насправді страшно.

«Звичайний городянин» та його помічники нічого не помітили. Магів серед них не було. На Кальварці вони взагалі не водилися, нічого їм тут було робити. А амулети, хай навіть дорогі й сильні, не могли попередити господарів про те, що хтось ставить нестандартні щити, хтось інший палає незрозумілою аурою, а під рукою третього по стіні розбігаються силові нитки, перетворюючи камінь у пісок.

— Ви, здається, не розумієте, — невдоволено сказав голова варти і кивнув.

Камену одразу схопив за руку здоровенний мужик, що зарос бородою до брів, за що й отримав опік. Мікала з розмаху стукнув по голові хтось, хто стояв за спиною. Щит удару не пропустив, але мага все одно знесло зі стільця. Нічні вовки, як за сигналом, рвонули до вартових, і грізні мужики почали падати навіть не зрозумівши, що відбувається. У коридорі хтось загорлав і затупав, мабуть, через крики обпаленого.

— Це ти не розумієш, з ким зв'язався, — похмуро сказав Мікал і, вставши на ноги, із задоволенням врізав по морді «звичайному городянину», що якраз дістав з кишені якийсь амулет.

Амулет полетів у натовп потіснених праворуч вартових, де й був розтоптаний. Нокаутований голова варти звалився на підлогу, Мікал, який не чекав від себе такого, навіть втратив кілька дорогоцінних миттєвостей, дивлячись на справу рук своїх. Камена за ці миті встигла заткнути поділ за пояс, і, виблискуючи ногами в сірих панчохах, кинутися чи на допомогу вовкам, чи подалі від мерзенного дядька, який погрожував її чарівним пальчикам. При цьому дівчина дещо істерично кричала, що це вона всім усе відріже і тримала над головою руку, над якою розкручувався невеликий, але досить вражаючий вогняний вихор. Мікал навіть за голову схопився, зрозумівши, що дурне дівчисько просто випускає у світ свій вогонь, навіть не підозрюючи, що його слід у щось сформувати.

— Камена, припини! — заволав Мікал.

Його крик потонув у гуркоті стіни, що частково обрушилася.

— Тікаємо! — радісно закричав хтось із вовків.