21 (2)

Камена наївно плескала очима і з захопленням дивилася на всіх навкруги. Деякі чоловіки, напевно бувалі головорізи, через таку увагу навіть бентежилися, починали поправляти коміри, що збилися, пригладжувати волосся, а то й ховати під стільці ноги, взуті в не дуже чисті чоботи.

Дівчина нічого не помічала.

Вона погладила стійку і зачаровано простежила за тим, як хитається срібне кільце на тонкій дужці, вдягнутій у вухо хазяїна гостеприїмного дому. Потім погладила кота і з деякою заздрістю подивилася на усміхнену грудасту рознощицю. Збентежений чи то пірат, чи контрабандист навіть не наважився поплескати послужливу дівчину по попі, хоча зазвичай це робити не соромилися.

Камена довго розправляла сукню, сівши на важкий дубовий стілець, відсунутий для неї Мікалом.

З цікавістю стежила за тим, як у чаї плаває жасминова пелюстка.

А потім, коли Мікал нетерпляче побарабанив пальцями по стільниці, нахилилася вперед і, почувши, що має щось прошепотіти, шкодливо посміхнулася і зашепотіла, що Мікал дуже симпатичний чоловік. Шкода, що старуватий, а то вона б уже задумалася про роман. Адже втрачати все одно нічого. Тато і так її вб'є, і повертатися до нього вона не збирається.

Мікал у відповідь задумливо покивав, подивився на господаря дому, важко підвівся і потопав до нього.

Запитання він ставив дивні, весь час озираючись на Камену, нібито за її схваленням, хоча в душі таки побоювався, що знайдеться хтось досить нетверезий, щоб чіплятися до дівчини, надто схожої на шляхетну. Ну, або на висококласну шахрайку та авантюристку, з якими місцева публіка воліла взагалі не зв'язуватися. Тому що це мужику можна набити морду чи взагалі тихо зарізати. А жінки, як показував багаторічний досвід, наодинці ніде не з'являються, і за спиною цієї трепетної красуні може виявитися ціла армія.

— Коли мав з'явитися корабель? — спитав господар дома, потеребивши свою сережку.

Мікал насупився, озирнувся на Камену, яка якраз чинно пила чай і мрійливо посміхалася, чи не помічаючи, чи вдаючи, що не помічає красеня, що йде до її столу, в дорогому сюртуку з вишивкою сріблом. Дівчина, реагуючи на погляд Мікала, кивнула. А Мікал у відповідь усміхнувся, а потім почав демонстративно загинати і розгинати пальці на лівій руці, явно щось підраховуючи.

— Так, якраз під кінець свята наречених мав з'явитися, — сказав нарешті.

— Хм, — видав у відповідь господар і, нахилившись ближче до Мікала, запитав: — Зовсім заганяла господиня? Може тобі чогось міцнішого?

Мікал зніяковіло посміхнувся, знову озирнувся на Камену, яка здивовано і розгублено дивилася на красеня, що вмостився перед нею, а потім рішуче кивнув. За що отримав глиняний кухоль, у якому на самому дні хлюпалося щось темне і тягуче.

— Масляна настоянка, — представив рідину господар гостеприїмного дому. — Ніде більше такої не спробуєш. Вона місцева і швидко псується. Тож далеко не повезеш.

Мікал відпив із кухля. Настоянка виявилася не гидкою, але надто солодкою та густою. А ще в неї явно було підмішане зілля, що розв'язує язик, причому миттєвої дії.

— Цікаво, — сказав Мікал, нейтралізувавши дію зілля. — Дуже цікаво. Але чи був корабель чи ні?

— Тут багато кораблів буває щодня, — сказав співрозмовник, підливаючи в кухоль ще настоянки. — За всіма не встежиш. Якби ти міг розповісти про нього щось таке… відмінність якась.

Мікал широко махнув рукою, перекинувши кухоль, а потім гірко зітхнув і тихо зізнався:

— Та які там особливості, коли цей корабель ніхто не бачив. Але не могли ж вони віднести його морем пішки, як посуху? А на столичному острові їх давно знайшли б.

— Кого знайшли? — спитав господар дому, дістаючи новий кухоль замість розбитого.

— Та злодії ці… у вашій дірі, що не чули, що з палацу щось вкрадено? Що, точно, не кажуть, але з огляду на те, що боги відвернулися і стало з небес падати всяке лихо, зрозуміло що. Вкрали, напевно, а потім виявили, що користуватися не можуть. Бовдури, — сумно сказав Мікал і рішуче велів: — Ти, дай мені води. А ще, попитай тут. Хазяйка заплатить, добре заплатить. Нам потрібні всі кораблі, які були на той час. Ну, туди-сюди. Сам розумієш, плисти можна по-різному і витратити на це час... А може, вони взагалі не сюди вирушили? Хоча куди ще? А може й не сюди, може, вони розумні, хоч і дурні. Є речі, які не слід красти. Сподіваюся, їх зжерли демони. Розумієш, спочатку всі подумали, що вкрали ці посли від Золотих Туманів. Особливо коли ці тварюки з'являтися стали. А потім виявилось, що Тумани теж шукають і не можуть знайти. Тож напевно не вони. І полювати на цю золоту пташку може хто завгодно. А це дуже ймовірне місце, так?

— Так, — підтвердив співрозмовник і вручив Мікалові воду. Все з тим же зіллям.

Мікал випив, знову нейтралізував зілля, а потім почав мстиво розповідати про свою нелегку долю у служінні у «цієї павучихи». Розповідав душевно, з подробицями. А нещасний господар гостериїмного дому намагався спрямувати його на потрібну тему. Заходив із різних боків. То розмовляв про артефакти. То про викрадачів артефактів. То про контрабандистів. А потім, мабуть від розпачу, і зовсім про молодого імператора, у якого там явно щось не ладнається. Але Мікал наполегливо говорив лише про своє життя. А в його багатому на події минулому були і артефакти, і викрадачі, і навіть імператора він торкнувся кінчиком пальця якраз перед покладанням вінця.

А нічого клієнтам підливати всякі заборонені зілля.

А ще час усім любителям щось підлити усвідомити — зілля не панацея, і вплинути воно може як завгодно.

Говорити більше, ніж він уже сказав, Мікал не збирався в жодному разі. Чим більше домислів, тим краще. Тим веселіше будуть пошуки.

Та й цікавив його в даний момент набагато більше красень-чоловік, що щось бурхливо розповідав Камені.

Дівчині розповідь явно подобалася. Вона плескала очима, іноді ляскала в долоні і щиро посміхалася. Втім, якщо красень збирався привернути до себе дівчину і щось від неї дізнатися, на нього чекало велике розчарування. Просто тому, що елана нічого до ладу не знала. І жодних страшних таємниць цій наївній дитині ніхто не розповідав.