17 (3)

Імператора Малена цього дня, втім, як і більшість інших днів, хтось закликав. Хтось досить слабкий і невмілий, але наполегливий. Заклик дзвенів набридливим комаром і вже почав набридати. Мален навіть вирішив, що коли впорається з усіма справами, піде і гарненько налякає того, хто закликає. Може, він зрозуміє, що якщо хтось не приходить, слід відкласти ритуали вбік і повторити спробу пізніше.

В даний момент Мален був занадто зайнятий, вивчаючи знайдену під землею систему печер, і не збирався міняти це заняття на знущання над черговим бовдуром, котрий думає, що має право на щось там.

Для грандіозного артефакту, накресленого Валадом, потрібні були кілька точок фокусу. До кожної такої точки будуть прив'язані маги. Знаходитись ці точки мають у якихось добре захищених місцях, бажано взагалі таких, щоб про них навіть не підозрював ніхто, не змогли випадково знайти та щось порушити у роботі. Не виставляти ж там охорону. Це гарантовано приверне увагу різних авантюристів та інших цікавих.

Валад сказав, що якщо знайдуться підходящі місця трішки не там, він зможе перекреслити артефакт, можливо, додасть кілька ліній для балансування, і на роботі це не позначиться.

Ось ці місця всі і шукали. Хто де. Більшість магів намагалися їх видивлятися з небес через очі зліплених пташок. Айдек із Марком вивчали якісь перспективні скелі. Там було безліч розщелин. І проходи в деякі з них можна було завалити та замаскувати. Ліїн сиділа в сімейній бібліотеці і вивчала креслення будинку, тому що Юміл був упевнений, що в цій будівлі обов'язково мають бути таємні приміщення або просто ніші, про які всі за давністю років забули. У помічники Ліїн були приставлені троє учнів школи, які чимось завинили. Хлопці виявилися досить дорослими, комплементи говорити вже навчилися, а зрозумівши, що Ліїн вони не радують, довели, що досить швидко вміють сплітати просторові сіті, вимірювати сумнівні кімнати і звітувати про те, що десь стіна справді підозріло товста, а в іншому місці підлога надмірно гучна.

Про всі знайдені дива Ліїн писала на паперовому аркуші і зрідка морщилася, сподіваючись, що її не стануть водити з собою, як циркового ослика, коли почнуть розколупувати стіни і шукати важелі. Бо мало що там знайдеться. Раптом десь у стіні замуровано чиюсь невірну дружину, а її відшукають і витягнуть без присутності нащадка. Неповагу ж.

Сам Юміл, поцілувавши дружину в щічку і душевно попросивши поводитися як пристойна елана — ходити статечно, не втручатися в конфлікти і не намагатися прибити самозваного вчителя — вирушив у черговий раз до піратів, розпитати їх про таємні печери та інші дивини. Тому що ніхто краще, ніж вони, практично безлюдні місця на островах не вивчив. А якщо вдасться знайти щось потрібне десь далеко від Головного острова, то можна буде розтягнути друге коло захисту прямо в море, досить далеко від архіпелагу. Слабше першого, до якого і будуть прив'язані маги. І нікого це друге коло не затримає. Зате підкрастися до островів непоміченими не зможуть навіть найуміліші маги, і зустрічатимуть їх у всій готовності.

Капітан Бахлаш зустрів Юміла та супровід зі звичною кисло-привітною фізіономією. Здавалося, він з'їв щось не свіже, у нього по-звірячому крутило шлунок, але він, мужньо долаючи біль, зображував радість і готовність служити.

Зустрічав капітан Юміла на причалі. Поруч із ним стояли двоє здорованів і сидів кіт, котрий діловито вилизував праву передню лапу. Здоровані дивилися насторожено, але не зло, зате кіт обдарував Юміла таким поглядом, наче точно знав — ця людина з'явилася, щоб відібрати у бідної тварини всіх виловлених мишей.

— Вітаю, — не дуже привітно сказав Бахлаш і навіть вклонився, знявши франтуватий капелюх зі срібною стрічкою та пряжкою з червоним каменем. Здоровані переглянулись і теж вклонилися. — На вас чекають, — сказав Бахлаш, вказавши рукою у бік присадкуватої будівлі недалеко від причалу.

Біля будівлі росла крива сосна, на верхівці якої вітер полоскав незрозумілу червону ганчірку. Трохи ліворуч від сосни паслася корова. А правіше, між двома вкопаними жердинами, була розтягнута мотузка, на якій сушилася білизна.

— Хм, — задумливо озвався Юміл.

— Це того, вітальня типу, — пояснив один із здорованів і почухав потилицю. — А внизу це, шинок.

— На вас там чекають, — сказав Бахлаш, обдарувавши добровільного помічника стомленим поглядом. Мабуть, цих здоров'яків йому нав'язали для представництва, ну вони й уявляли через своє розуміння.

Юміла справді чекали. Причому, на перший погляд, навіть не було зрозуміло, з якими саме цілями. Бо пірати за столами сиділи добірні, з такими неприємними фізіономіями, що хоч бери й дітей ними лякай. Щоправда, незважаючи на неприємну пику, людьми вони виявилися не дурними, захопити цінного заручника ніхто з них не захотів, пам'ятаючи, що за цим «заручником» стоїть натовп магів і нічних вовків. І мапи, здебільшого, намальовані особисто, ці люди привезли, навіть не ставши торгуватися. Можливо, сподівалися, що потім їм знання про цінне місце стане у нагоді. А Юміл вирішив їм поки не розповідати про клятви на крові та інші ще неприємніші способи змусити про щось мовчати. Він дуже сподівався, що до інших способів вдаватися не знадобиться.

— А навіщо це вам? — спитав майже сивий капітан «Бистроногої Фези», спостерігаючи за тим, як Юміл виводить пальцем якісь загадкові лінії на його мапі.

— Схованки шукаємо й місця, які можуть порушити роботу захисних амулетів, — сказав Юміл.

— Так ми й повірили, — промимрив хтось, але розвивати цю тему не став.

— Ця печера там точно є? — спитав Юміл, переставши виводити на мапі загадкові візерунки.

— Точно, просто вхід завалило зсувом ґрунту. Давно, я тоді дрібним пацаном був ще, за спідницю мами тримався і про море не думав. Там, начебто, колись контрабанду ховали, але, може, просто бабині казки, як про того безголового капітана та його скарби.

— Хм, — знову сказав Юміл і вирішив: — Тоді йдемо. Адже це недалеко звідси.