9 (2)

На островах, що знаходяться надто близько до королівства Золотих Туманів, та й у багатьох інших місцях, люди вже знали, що якщо на небі, а то й над самою землею, з'являється марево і починає поступово густіти, набиратися кольору і розростатися — треба бігти і ховатися. Дуже швидко бігти. І ховатися краще до підвалу, бо були випадки руйнування будинків чи витягування людей через вікна. У місті Беліверка навіть уже знали, що прогнати те, що з цього марева з'явиться, можна закидавши його вогнем, краще тим, який складно загасити — підпаленою кров'ю землі. У кількох інших містах також знали, що найбільше чудовиська з марева бояться магів, які вміють кидатися вогнем. Решта магії на них не діє, якою б складною і сильною не була. І всі, кому пощастило вижити після зустрічі з чудовиськами, знали, що воно піде саме, щойно вб'є достатньо людей.

На потвор слали скарги до столиці. Але чи вони не доходили, чи там було не до проблем віддалених островів. Ділити владу було цікавіше. Ще цікавіше було розв'язати невелику війну на болотах за нібито знайдене там золото. А оскільки демони поки з'являлися лише недалеко від Золотих Туманів, багато хто чомусь вирішив, що решти ця проблема не торкнеться. А багато хто взагалі у чудовиськ не вірив, вважаючи, що це або чутки, або король Туманов чергові жертви для свого бога збирає, поки всім тим, хто може йому завадити, не до нього.

Загалом, мало кому в столиці була справа до далеких островів та їх проблем із чудовиськами. Раптові смерті не останніх людей в імперії значно важливіші. І те, що вони своїми смертями так само раптово звільняли посади, за які слід поборотися. І те, що молодий імператор здавався беззубим і дурним, а отже, можна було якось натиснути на нього. Та й багато чого іншого.

Зате на островах Хребет Дракона були люди, які точно знали, що невдовзі демони з'являтимуться скрізь. І навіть зуміли вирахувати, коли приблизно ця неприємність станеться зі столицею.

У тому, що вона там станеться раніше, ніж деінде, не рахуючи землі поруч із Золотими Туманами і богом-демоном, що притягує туди родичів, вони знали абсолютно точно. Перші прориви, не існуй у світі того ж бога-демона, трапилися б там, де було найбільше вогненних магів і звідки вони раптово зникли, так чи інакше. А таким місцем були столиця і нині спорожніла школа нічних вовків на кам'янистому острівці неподалік неї.

І вранці того дня кілька людей та одна примара зібралися у Другій Нарадній залі, щоб нарешті вирішити, що робити у зв'язку із ситуацією, яка ось-ось виникне.

— Марк прислав птаха Юмілу, — першою заговорила Кадмія Ловарі, коли всі розсілися за столом, а колишній імператор завис над ним, підігнувши ноги. — На островах на кордоні із Золотими Туманами все ще гірше, ніж ми думали, збираючи непрямі відомості. Те, що там продавали дітей у жертву, виявилося не вигадками. А звіти більшості храмів, як на мене, підробка. Підозрюю, що нещасних служителів рівноваги давно немає в живих. Вони ж відчували, що відбувається, напевно протестували, ось їх і поспішили позбутися. У тому селищі, де побував Марк, служителю довелося кинути храм і з групкою людей піти на якийсь далекий хутір, але коли почали вмирати ті, хто жертвував дітей, саме цю групу звинуватили в тому, що відбувається. Встиг Марк лише якимось дивом.

— Загалом, виходить, що про ті землі ми зараз можемо забути, — підсумував Мірак, колишній придворний маг. — Тих, хто жертвував дітей, ми не зможемо врятувати за всього бажання, навіть якщо весь наш флот пошлемо. Інші, думаю, і самі зрозуміють, що час звідти тікати. Прориви там найчастіші. Але в цілому картина трохи краща, ніж я думав. Рівновага, звичайно, змістилася, але наявність драконів не дозволить захисту впасти. Думаю, на тих островах, які поблизу Кордону Миру, навіть демонів не буде. До речі, один із моїх учнів, він зараз старший маг у місті Беліверка, це землі Мишока, тій, що середньонебезпечна за першими проривами…

— Ми знаємо, куди ти розсилав учнів, — нетерпляче нагадала Ловарі.

— Так-так, пам'ятаєте, — не почав сперечатися Мірак. — Так от, я попросив його перевірити написане в щоденнику адмірала Ястреба. І знаєте, воно працює, у всіх трьох випадках спрацювало. Ці демони бояться вогню.

— А чого б їм не боятися? — задумливо запитав Валад, який дивно й незвично виглядав у цій компанії. — Адже наші демони не створіння хаосу, до хаосу, верхніх меж і богів вони взагалі не мають жодного стосунку. Вони з нижніх світів сюди лізуть, а там багато порожнечі та крихти стихій, з яких вони й народжуються. І до нас, мабуть, лізуть ті, які протилежні вогню, раз саме з цією стихією у світі проблеми. Їм тут добре та не страшно. Якби вони були вогненними, було б набагато простіше, заганяли б у море і всі справи.

— Да? — похмуро мовила Ловарі.

— Люба, та я писав про це цілий трактат у якомусь зі своїх життів. І не винен, що його десь хтось втратив. А так, до слів не доводилося, давно ці тварюки сюди не лізли, от і…

— Напишеш свій трактат ще раз, — сказав Мірак. — А ми потім скопіюємо, зістаримо, і порозсуваємо по бібліотеках, там їх, напевно, хтось знайде. Ну, чи підкажемо комусь, де шукати. Як би там не було, а способи боротьби із цими тварюками люди повинні знати.

— Добре, — не сперечався Валад.

— І швидко, — додав Мірак. Валада він у минулому його житті не знав. Виглядав той, хто носить божественну сутність, надто молодо. І змусити себе ставитися до нього як Кадмія, Мірак не міг. Так, мабуть, і не треба було.

— Нагадую, ми тут зібралися, щоб вирішити, що робити зі столицею та Ромулом, — сказав Мален, ставши чомусь яскравішим. — Зараз там бардак, від якого він розумно самоусунувся, дозволяючи найшвидшим вибити один одного. Але, впевнений, навіть коли все більш-менш заспокоїться, контролювати ситуацію не зможе. Бо йолоп...

— Ага, йолоп, який тата не слухався. Бо тато пізно кинувся виховувати його, — задумливо додав Мірак.

Мален зітхнув і знизав плечима. Сперечатися з тим, що дитину виховували неправильно, давали їй занадто багато волі і заплющували очі на її небажання вчитися і розбиратися в підводних течіях придворного життя, він не став. Просто колись Малену здавалося, що ще встигне. А потім виявилося, що ця дитина взагалі йому не син, і Мален розгубився, і став підозрювати всяке-різне. Аж до того, що Ромул причетний до його невиліковної хвороби, а всі полювання, свята та інші безглузді розваги для придворних бовдурів влаштовував для відведення очей. А та ж Ловарі з ним не сперечалася, у неї вистачало проблем із власною дитиною, сповненою впертості та бажання протестувати. А розумний і вміючий справлятися з юними хлопцями Мірак з'явився надто пізно. Та й зайнятий був підготовкою школи вогняних магів до переїзду. А принца, як і всі, вважав одним із змовників.