6 (2)

Того дня, коли на далекому столичному острові імператорські наречені мали пекти яблучні пироги і роздавати їх кавалерам, обіцяючи танці, «Гордість Ловарі» нарешті повернулася додому. І більше за всіх цьому була рада Ліїн, впевнена, що ще трохи, і вона б зненавиділа весь чоловічий рід. Мало їй було Валада, що норовив при кожній зручній, а тим більше незручній нагоді згадувати минуле. Мало було Юміла, який широко посміхався, казав, що все гаразд, але кидав на блондина такі погляди, що ставало зрозуміло: не кидається на нього з мечем він лише зусиллям волі, дуже великим зусиллям. А тут ще морячки повадилися робити ставки, чи то з нудьги, чи за звичкою. І ставили вони як на те, що капітан Велівера не витримає і начистить пику прийдешньому магу, так і на те, що молода дружина оскаженіє і або втече з цим магом, або втече і від мага, і від чоловіка. І Ліїн, котра почула про це, дуже захотілося втопитися, разом з кораблем, чоловіком, учителем і моряками, що люблять безглузді ставки.

— Розважаються вони, — похмуро бурмотіла дівчина, стоячи біля борту. — Нудно їм… Цікаво, якщо я візьму і обірву вітрила, їм буде так само нудно?

Берег наближався. Ліїн старанно дивилася на воду, на чайок, на хмари, на що завгодно, аби не на двох чоловіків, що підкреслено ввічливо розмовляли всього за кілька кроків від неї.

Краще б вони взагалі не підходили один до одного. Тому що Ліїн здавалося, зараз вони перестануть фальшиво посміхатися і вчепляться один одному в горлянки. І не одній їй так здавалося, бо моряки обходили їх широкою дугою.

Якщо чесно, Ліїн навіть не сильно розуміла, чому так гостро реагує на ситуацію, що склалася.

Адже їй хотілося помститися Валаду? Хотілося. Так тепер візьми, дочекайся моменту, коли Юміл справді почне його бити по зухвалій пиці, підійди ззаду і гарненько вріж по потилиці. Щоб зрозумів. Щось. Ну, хоча б те, що вона допомагатиме тому, хто її не обманював, щоб там Валад про себе та свої вчительські таланти не думав.

З іншого боку, якщо Юміл справді битиме Валада, це буде рівносильно визнанню, що він їй не вірить. Не вірить, що вона здатна встояти перед чарівністю вчителя. Не вірить, що закоханість минула. Не вірить у бажання мститись. Взагалі, ні в що не вірить, ніби вона якась дурепа, не здатна в собі розібратися. Ну, або дурепа, для якої гарненька фізіономія переважує будь-які образи. Або ...

Ні, насправді Ліїн розуміла, що Юміл швидше не вірить Валаду і підозрює його в чомусь невиразному, але поганому, але від відчуття, що саме її вважають брехухою, позбутися не могла. І це злило ще більше.

— Чоловіки, — пробурчала Ліїн, коли Юміл і Валад нарешті розійшлися в різні боки.

А ще вона непокоїлась за них. За обох, навіть за брехуна Валада. Тому що, незважаючи на бажання помститися, смерті йому зовсім не хотіла. Та й не вважала, що нацькувати на нього чоловіка буде хорошою помстою. Мститися треба самостійно, інакше ніякого задоволення не отримаєш.

Так, а ще Ліїн не могла зрозуміти, чому інші жінки отримують задоволення, коли за них б'ються чоловіки. Може, з нею щось не так? Чи вся річ у тому, що ті жінки до тих чоловіків абсолютно байдужі?

А тут, як не крути, один чоловік, напевно, коханий, хоча Ліїн у цьому поклястись не змогла б. Адже Валада вона теж любила. Начебто. А потім якось швидко розлюбила, вистачило лише образи.

Інший, попри все, друг і вчитель. І навіть якщо обдурив, образив і сприймав її як нерозумну дитину, він же й допоміг, врятував, не дозволив наробити смертельних дурниць. Та й подорослішала вона його зусиллями. Ні, дякувати йому Ліїн не збиралася. Не та ситуація. Але все-таки, і зла йому не хотіла. Навіть мститися збиралася витончено і так, щоб постраждала лише його гордість. Вигадати б ще цю витончену помсту.

— І чому в них такі погані характери? — запитала Ліїн у води.

Так, було б набагато простіше, якби можна було вирішити ситуацію пообіцявши Юмілу більше не розмовляти з Валадом.

Але це робити теж не така собі ідея. Юміл не той чоловік, якому можна поступатися у таких серйозних речах. Добре б якась дрібниця. Але якщо йому поступишся зараз, дозволиш вибирати людей, з якими можна спілкуватися, а з якими ні, не встигнеш схаменутися, як повернешся до того дрібного заплаканого дівчиська, чиїм життям керував дядечко.

Така ось дурниця виходить.