5 (3)

Радник Гальшан со-Яруна теж переживав і не знав, куди себе подіти.

На те, що у хлопця, посланого до Ромула, щось вийде, він не надто розраховував. Скоріше, сподівався, що хлопця вб'ють і так чи інакше вдасться завдати трохи неприємностей відьмі Ловарі, яка примудрилася втекти раніше, ніж со-Яруна розраховував.

Ні, Ловарі, звичайно, зможе виправдатися, а то й перейти у наступ… на когось. Але їй доведеться шукати союзників. Вірити молодому імператору причин не має. Так що…

Але що тепер міркувати, якщо хлопець кудись подівся? А замість нього спіймали якогось незрозумілого вартового. І думай тепер, хлопець виявився розумнішим, ніж здавалося, і відправив замість себе іншого? Чи попросив допомоги і зумів втекти, кинувши напарника? І розпитати цього вартового було неможливо.

Іншою проблемою став імператор Мален, чий дух наполегливо не хотів приходити. І це при тому, що розпитати його слід було негайно. Але хоч би ця проблема вирішилася після п'ятої спроби.

Мертвий імператор виник зовсім не в центрі малюнка для виклику. Він вийшов зі стіни, картинно позіхнув і з цікавістю глянув на со-Яруна. Потім похмуро промовив:

— То я й знав. Втішає тільки, що й ти незабаром помреш. Будь-хто, хто просив сили у демона, незабаром буде ним з'їдений.

Радник від несподіванки навіть не знайшовся з тим, що сказати у відповідь і забув, що хотів запитати, точніше, вимагати. А хотів він вимагати повернути артефакт виклику. Або сказати, куди він подівся. Со-Яруна був упевнений, що без нічних вовків обійтися його пропажа не могла. І не біда, що офіційно їх у столиці не лишилося жодного. Ці тварюки вміють маскуватися.

— Ти знаєш, у палаці вже вирушили на корм демонові двадцять вісім чоловік, і дуже схоже, що він вас жере по черзі. Хто раніше прийшов до нього, того раніше і з'їсть. Смішно, — знову заговорив мертвий імператор.

Со-Яруна спробував зібратися з думками, а потім заговорив з усією можливою ввічливістю, хоча хотілося неввічливо відправити мерця туди, де йому місце. Радник розповів, що знає, що Ромул не є сином Малена і тому навряд чи може вважатися справжнім імператором. Пояснив, що розуміє, чому не прилетів птах. Власне, він зрозумів, що він не прилетить, ще тоді, коли дізнався, як один король вирішив піднестися до імператора. І книг со-Яруна читав багато, тому і про демонів здогадувався, і про те, які неприємності будуть у імперії, якщо не прилетить птах. Адже він не міг прилетіти на поклик несправжнього сина Малена. Але імперію все ще можна врятувати. Справа в тому, що колись давно у діда Малена на світ з'явився бастард. І в його нащадків потрібна кров. І якщо знайти артефакт і вручити в руки комусь із цих нащадків…

— То станеться те, що сталося, коли він опинився в руках Ромула, — байдуже сказав Мален.

Со-Яруна запнувся і здивовано дивився на духа.

— Хотів перехитрити самого короля і здобути імперію чужими руками? — поцікавився Мален і позіхнув. — Не вийде. Ромул більш справжній імператор, ніж вийде з будь-якого нащадка твоєї веселої бабки. В нього хоч виховання.

— Але… — підвівся со-Яруна.

— Вона помилилася. Або збрехала, — сказав Мален. — Жоден із її синів не має жодного відношення, ні до одного імператора.

І помилувавшись насамкінець ошелешеним обличчям радника-квітникаря, Мален нагадав, що незабаром він помре, як тільки прийде його черга, на чому й розпрощався, заявивши, що його вже звуть в інше місце.

А раднику со-Яруна навіть подумати не дали. Десь закричала жінка. Потім почали тупотіти туди-сюди поверхами, а потім барабанити в усі кімнати поспіль. І раднику довелося швидко ховати малюнок призову під килим, а потім відчиняти двері, доки вартові не побігли за сокирою.

Ось так со-Яруна і дізнався, що Мален абсолютно правий. Демон жере тих, хто просив у нього допомоги, по черзі. Тож незабаром прийде і за ним. І часу зовсім небагато, а він гадки не мав, що тепер робити. Адже весь план будувався на тому, що король Туманів переселиться у свого нащадка, не зможе викликати птаха, буде битий богами, а потім цього птаха покличе спадкоємець роду со-Яруна.

А тут на тобі. І король не став поспішати із заміною тіла, хоча, здавалося, далі йому чекати нікуди. І боги не стали нікого карати, просто не з'явились, і все. І бабка, як виявилося, у своїх щоденниках чи то брехала, чи помилялася.

Та ще й союзники, схоже, здебільшого вимруть.

— Ось плутанина буде… — розгублено сказав со-Яруна і несподівано зрозумів, що насправді не розумніший за того хлопця, якого відправив рятувати імперію. Теж уявив себе обраним і найкращим. І опинився ні з чим. Так хлопчисько хоч би втік. А втекти від демона навряд чи вийде. Хіба якийсь захист пошукати, поки час є. А потім дочекатися смерті більшої частини союзників і зібрати їх підлеглих собі під крильце.

А там щось може й вийде.

Чим якийсь виродок демонопоклонника кращий за прима? Та нічим. І в імперії йому не місце, не кажучи вже про трон цієї імперії.

Цікаво тільки, а якщо відьмі Ловарі чесно запропонувати союз, вона погодиться?

Хоча навряд чи, Мален їй, мабуть, давно описав ситуацію, ще задовго до своєї смерті. Інакше вона не встигла б так вчасно втекти, не бажаючи втручати своїх вовків у свару за трон.

Хто б у результаті на цьому троні не опинився, послуги її підлеглих будуть потрібні.

— Розумна жінка, — промимрив со-Яруна і скривився так, наче у нього розболілися всі зуби разом.