5 (2)

Ромул, позбавившись посланців Золотих Туманів, вирушив розважати наречених. Матінка його знайшла і наполягла саме на цьому. І почувався молодий імператор при цьому дуже дивно. Його не залишало відчуття, що він займається чимось зовсім не тим.

Власне, він достеменно знав, що не тим. Будь-яка нормальна людина намагалася б розібратися з тим, що їй дісталося. Плів би інтриги, намагаючись позбутися неугодних людей і наблизити потрібних. Це тільки матінка може думати, що раз Ромул імператор, то робити тепер може будь-що. А спробуй він діяти саме так, і завтра правда про його народження зовсім випадково стане відома всім. А там і до зміни династії недалеко. Тим більше, яка різниця, якщо боги Ромула все одно не чують?

Загалом, Ромулу слід було займатися чимось потрібним. Терміново шукати союзників, обіцяючи їм те, чого їм дуже хочеться. Розбиратися, що взагалі відбувається і як воно працює.

А він натомість розважає дівчат. Дурних настільки, що починало здаватися — їх спеціально підбирали таких. Щоб імператор на їхньому фоні здавався собі розумним і розважливим.

А може хтось думав, що йому подобаються саме такі дівчата.

Або це матінка постаралася, вирішивши, що дорогому чаду розумна дружина ні до чого.

З дівчатами Ромул чинно погуляв садом. Вислухав разом із ними лекцію про пастельні кольори. І пообіцяв неодмінно скуштувати пироги з яблук, які дівчата незабаром збиратимуть своїми ніжними ручками. На чому, на щастя, можна було тимчасово розпрощатися з ними і, нарешті, послухати Межена.

— Схоже, вони справді вмирають, — заявив авантюрист, замість вітання помахавши винною пляшкою.

Ромул здивовано глянув на нього.

— Причому не всі одразу і навіть не поспіль. А якось вибірково. Може від ступеня запозиченої сили залежить? Зате наші дорогі гості з такою швидкістю втекли… Навіть цікаво, вони зрозуміли, що відбувається, чи запідозрили, що їх так екзотично почали вбивати на твій наказ?

— Хм, — сказав Ромул. — А в палаці паніки нема. І про раптово померлих мені ніхто не розповів.

— Може, поки що не встиг, — легковажно сказав Межен. — Або мертвих поки не знайшли. Валяються вони собі по кімнатах, чекають на покоївок або родичів.

Імператор сів за стіл, побарабанив пальцями, а потім наказав Межену таки пройтися палацом і пошукати померлих.

Межен тільки кивнув і слухняно пішов.

А Ромул залишився чекати на новини. Власне, він мав цілий список людей, яким бажав бути зжерлими демоном. І був інший список, тих, хто був запідозрений у тому, що буде з’їдений. І багато залежить від того, наскільки ці списки збігатимуться з реальністю.

Додумати молодий імператор не встиг. Двері різко відчинилися і в Зелений кабінет з криком забіг чоловік в парадній формі нічних вовків. Він закричав щось про те, що саме Ромул убив дорогого Малена і шпурнув у «вбивцю» якоюсь магічною капостю. Імператор навіть відреагувати не встиг. Просто розгублено поспостерігав за тим, як пакість розтікається ляпкою по захисту, поставленому стародавнім привидом, а потім у нього втягується.

Слідом за недовбивцею забіг вартовий і замахнувся на нього мечем. І цього разу Ромул відреагувати встиг. Витяг з кишені амулет, що присипав, і кинув в обох. Навіть не дуже розуміючи, чому хоче приспати вартового. І тільки-но два тіла впали на підлогу, зрозумів, що помітив на мечі кров. Та й убивця до кабінету потрапив без особливого галасу.

Та й навряд би вовки стали бігати по палацу в парадній формі, з'явившись вбивати імператора.

І начебто їм зараз його вбивати взагалі нема чого.

— Цікаво, — похмуро сказав Ромул, розмірковуючи про те, кого тепер звати. Тому що люди, які з'являться на поклик, можуть спробувати все-таки імператора вбити. Або зовсім випадково вб'ють «вовка». Або бігатимуть по палацу з криками про те, що Ловарі збожеволіла і мститься за коханця. — Так, дуже цікаво.

Ромул підвівся з-за столу. Визирнув у коридор, виявивши там другого вартового. Мертвого. З майже відрубаною головою. Помилувався підозріло порожнім коридором і рішуче зачинив двері.

Звати він поки що нікого не збирався.

Спочатку Ромул відчинив потаємні двері і затягнув «вовка» в крихітну нішу, в якій частенько сиділи додаткові охоронці. Зачинивши двері і розправивши кут килима імператор трохи постояв над вартовим. Замислено посміхнувся і послав поклик. А слугам, що прибігли, вартовим і навіть парочці моряків, що незрозуміло що робили в палаці, заявив, що он той чоловік, що валяється на килимі, щойно вбив напарника, з яким стояв біля дверей і спробував убити його, імператора. Ще й якусь нісенітницю при цьому ніс про те, що запідозрять все одно нічних вовків. Щоправда, так і не сказав, чому мали запідозрити саме їх, заснув, бідолаха, раніше.

При цьому Ромул спостерігав за реакцією людей, що прибігли на поклик, але нічого дивного так і не помітив.

 Якщо, звичайно, не вважати дивним те, що один із вартових впевнено заявив — цей убивця всіляко підтримував призначення головою варти саме племінника радника з купецьких справ. От і думай тепер, воно так і було чи бравий вартовий відводив підозри від справжнього винуватця.

— Допитати, — сказав Ромул, впевнений, що вбивця напарника до допиту не доживе.

А потім повернувся за стіл і став чекати Межена, котрий десь подівся. А заразом і Лараму, яка відновлює витрачені на магію сили. Тому що вона була єдиним магом, якому він міг довірити розпитати фальшивого вовка, а потім вирушити до тих, хто його послав.

— Цікаво, навіщо та кому це знадобилося? — спитав сам себе молодий імператор.

Виходило, що поки що його вбивати нікому не вигідно. І тут на тобі.

Може, якийсь дурень вирішив проявити ініціативу, не порадившись зі старшими?

Чи ці старші раптово померли, і він вирішив помститися, причому негайно?

— І навіть варту не посилиш, — похмуро пробурмотів Ромул. — Поставиш п'ятьох біля дверей, а потім виявиться, що всі п'ятеро мріють про твою смерть.