11

Після того, як герої залишили Серце Арени, перед ними розкрилася величезна рівнина. Але це була не звичайна рівнина. Кожен крок, кожен подих повітря створював хвилі енергії, що піднімали пил і світлові іскри кристалу, який залишився в їхніх руках після попередньої битви.

— Схоже, ми перейшли на новий рівень, — прокоментувала Кагура, намагаючись утримати парасольку від поривів вітру.
— Новий рівень хаосу, — підкреслив Алукард, відштовхуючись від обриву. — І це ще м’яко сказано.

Вітер почав приймати форму: спершу слабкі пориви, а потім — справжні смерчі, що здіймали з землі шматки кристалу. З них виростали місцеві вороги, створені з енергії і помилок системи. Вони не були звичайними істотами — це були кристалічні вершники, схожі на фантоми минулих героїв, але спотворені.

— Це… живі кристалічні вершники? — перелякано вигукнула Лейла, коли один з них здійнявся над землею і крикнув механічним голосом.

Гассен кивнув Мії:
— Вони намагаються зламати нас емоційно, а не фізично.

— Що ж, тоді візьмемо обидва! — відповіла вона, націливши лук на ворога.

Перший вершник напав, його меч блищав, як рідина коду. Мія випустила стрілу, і вона розсікла вихор навколо вершника, змушуючи його відступити. Гассен кинувся вперед, ухиляючись від смерчів, і клинки його танцювали, наче сам вітер підказував рухи.

— Може, ми тепер літаємо разом із вітром? — прокричав він, ухиляючись від смерча.
— Тільки якщо хочеш впасти! — відповіла Мія, стріляючи по кристалічних вершниках.

Кагура підкидала парасолю, створюючи магічний бар’єр, і вороги врізалися в нього, розлітаючись на крихітні шматки енергії.
— Така собі комедія з ефектами спецефектів, — усміхнулася вона.

Алукард стрибнув у вихор, мечем прорізавши кристалічну тінь.
— Вітре, ти занадто передбачуваний!

Команда рухалася синхронно, і кожен удар, кожен постріл робив Арена більш “людською”, реагуючи на емоції героїв. Вітер, наче живий, створював ілюзії ворогів, які змушували їх ухилятися, сміятися, разом діяти.

— Ти бачиш? — крикнув Гассен Мії, коли обійшов ще одного вершника. — Наші емоції — це сила!
Мія лише кивнула. Вона відчула, що навіть у хаосі вони тепер не лише герої, а спільна сила, здатна змінити саму Арена.

Після серії атак і хаотичних рухів платформа на мить стала стабільною. Вони опинилися поруч, важко дихаючи. Гассен простяг руку до Мії.

— Ти… досі тримаєшся? — запитала вона.
— Ти маєш на увазі після смерчів чи після моїх жартів? — усміхнувся він.
— Обидва варіанти, — вона посміхнулася.

Їхні руки ненавмисно стикнулися, і кристал під ногами відгукнувся теплим світлом, реагуючи на їхню близькість.
— Ти бачиш? — прошепотів Гассен. — Навіть Арена любить нас.
— Або просто ревнує, — жартівливо відповіла Мія.
— Ну, якщо це ревнощі, я готовий дати їй урок, — він нахилився ближче.

Світ навколо затремтів і сяйво кристалу стало яскравішим, реагуючи на їхні почуття.

Вітер повернувся, але вже не як напад, а як провідник. Арена змінила свої правила: відтепер вони могли керувати середовищем через емоції та дії.

— Це наче… ми стаємо частиною системи, а не просто гравцями, — сказала Мія.
— Тільки тепер ми контролюємо правила, — додав Гассен.

Вейл підняв руку до кристалу:

"Оновлено основний параметр: Емоція = Стратегія"

— Арена офіційно визнала нас, — посміхнувся він.
— І тепер кожна наша дія буде мати значення, — сказала Кагура, обертаючи парасольку.
— Схоже, що любов, гумор і хаос — це наші нові сили, — промовив Алукард.

Мія подивилася на Гассена, і між ними пробігла тиха усмішка: тепер вони не просто союзники, вони — команда, що здатна змінити саму Арена.