3

Арена була готова до бою.
Сонце ледь торкалося краю джунглів, а вежі вже світали червоним — сигнал до старту нового матчу. Мія стояла на своїй позиції, стріла на тетиві, очі блищали. Вона знала: сьогодні треба діяти швидко.

— Добре, командо, — промовив Алукард, спостерігаючи за рухом ворога. — Сьогодні ніхто не виживе без мого меча.

— Вибач, — скривилася Лейла, — але цього разу мій бластер №8 готовий “творити хаос”.

— Хаос — це ти завжди, — тихо пробурмотіла Кагура, махнувши парасолем у бік ворогів, які вже прослизали через туман.

Гассен стояв осторонь, схрестивши руки:
— Як завжди, всі з першим ентузіазмом, а потім — втеча.

— Ти ж знаєш, що я завжди вперед! — випалила Мія, і вже хотіла кинути першу стрілу.

І тоді сталося щось дивне.

Стріли зависли в повітрі. Молнії ворогів застигли на півдорозі до мети. Алукард, що вже замахнувся мечем, завис у повітрі, як скульптура.

— Що за…? — пробурмотів він.

— Лаг? — підозріло спитала Лейла.

— Я не бачу… — Кагура нахилилася, намагаючись відчути чакру. — Тут… щось не так.

— Все так, як завжди, — усміхнувся Гассен, але його очі блищали. — Просто все… зупинилося.

Мія стиснула лук, відчуваючи дивну тривогу.
— Це не лаг. Це… як ніби ми самі на секунду стали частиною… коду Арени.

Вейл, що стояв осторонь, нахилив голову, відчуваючи вітер, який тепер не рухався, а завис у повітрі.
— Невідомі… збіги? — спробував він знайти логіку. — Щось змінюється.

І тут портал над річкою затремтів і розсипався яскравими фрагментами, наче скло під натиском магії.

— Хто завгодно! — вигукнула Лейла, — це нормально?

— Абсолютно ні, — промовила Кагура, і парасолька у її руках невільно розкрилася, випускаючи серію іскр.

— Хм… — Гассен нарешті крокнув уперед. Його тінь здригнулася, мов живий організм. — Я це відчуваю… немає правил. Ні ворожих хвиль, ні веж, ні відродження.

Алукард нарешті вдарив мечем по каменю, і удар відскочив, не завдавши шкоди — ні ворогам, ні йому.

— Тобто ми просто… зависли у… — почав він, але слова загубилися у повітрі.

Мія оглянула команду: усі стояли нерухомо, але їхні очі блищали, відчуваючи дивний страх і захоплення одночасно.
— Ми вийшли за межі звичної карти… — прошепотіла вона. — І щось мені підказує, що це тільки початок.

І тоді світло порталу спалахнуло яскравіше, ніж будь-коли. Чакри, магія, енергія ворогів і союзників змішалися в калейдоскоп хаотичних кольорів. Кагура відчула, як повітря трясеться, ніби само життя в світі втратило контроль.

— Схоже, що Арена… збунтувалася, — тихо сказав Вейл.

— Хочете смішного? — встав Гассен і підняв зброю, — навіть цей “збій” виглядає краще за більшість матчів.

— Ти завжди повинен робити все епічним, навіть коли падає світ? — усміхнулася Мія, але відчувала, як серце б’ється швидше.

— Саме так, — відповів він, і у їхніх поглядах на мить спалахнула іскорка… наче ворог, наче союзник, наче щось інше, нове.

Світ навколо продовжував тріскотіти і крутитися у хаосі. Герої знали лише одне: це вже не звичайний матч.
І ніхто ще не міг здогадатися, що цей збій змінить усе їхнє життя назавжди.