Глава 2: Кіт на кличку Пушок

Коли хлопець назбирав усі рослини які були потрібні, він пішов у дім, гукаючи за собою кота. Коли вони зайшли у дім, Артем не говорив нічого мамі і татові, “бо вони й так нічого не почують” - думав Артем, бо батьки постійно були зайняті своїми справами. Артем і кіт пішли у кімнату хлопця. Коли вони зайшли, Артем закрив двері, положив рослини на стіл. Він пішов до свого ліжка, і сів на нього.

-Киць-киць! - гукав він кота

Кіт прибіг і сів біля Артема.

-Може... мені треба тебе назвати? - спитав Артем

-Мр-р-р? - муркнув кіт

-Можливо.... - хлопець почав оглядати кота, думаючи як його назвати

Кіт був сірим, із білими кінчиками на лапках і на хвостику, Артем посміявся, бо це виглядало ніби рукавички.

-Можливо тебе назвати Тімохою? Хоча ні, звічить дивно... А можливо.... Лео? Хм... ні... - хлопець міркував, яку ж кличку дати котові

Кіт сидів і лизькав лапки, мов не чуючи що говорить Артем.

-Назву тебе Пушок! - сказав хлопець

Хлопець, почав гладити кота, мріючи:

“Ех... якби ж ти розумів про що я говорю...”

Кіт муркнув і глянув на Артема

-Що? - хлопець подивився на кота, а кіт на нього.

Кіт подивився на Артема ще декілька секунд а потім продовжив лизькати лапки.

-Ну добре, я піду, продовжу робити гербарій, а ти сиди тут, відпочивай....

Артем відкрив шухляду робочого столу й дістав стару книгу. На обкладинці було написано: “Стук у вікно”. Він чомусь затримав на ній погляд довше, ніж зазвичай, але потім відкрив сторінку цієї книги і поклав у неї кульбабу, потім відкрив іншу сторінку і поклав грицики, потім відкрич іншу і поклав тюльпани. Він міцно закрив книгу, і поклав її під інші книги, щоб рослини засохли. Хлопець зітхнув, він взяв свій кнопочний телефон і пішов до ліжка, він хотів набрати бабусі але в нього розрядився телефон, він почав шукати зарядне від телефону, але в своїй кімнаті він її не знайшов. Артем пішов до кімнати батьків...