Коти бувають різні

Всім привіт. Я тут послухала пісню Сергія Асафатова “Заведу кота" і подумала, а що буде, якщо одинокий чоловік заведе кота? Буде весело і …романтично?)))
Впевнена, ви всі її чули, наполегливо рекомендую переслухати перед тим, як читати цю оповідку)))

— Все, це остання крапля!! Я йду від тебе!!! Ніколи нічого зробити нормально не можеш!! Тюхтій! — На Арсена кричала його колись кохана дружина, заради якої був готовий  хоч зірочку з неба, хоч пір’їну з хвоста русалки. 

— Ти хіба не розумієш, що купив мені шубу норкову всього лише за двадцять тисяч, а у Свєтки шуба соболина за чотириста тисяч!!! Завжди на мені економиш, наплювати тобі на дружину !! — Тетяна почала пхинькати, але Арсен давно вже не вірив у ці сльози, адже з’являлися вони якраз тоді, коли це було вигідно. 

—  Ти сама обирала шубу, я оплатив ту, на яку ти вказала. А у твоєї подруги тоді ще й не було шуби. Точно пам’ятаю, адже ти перед покупкою сказала, що хочеш похизуватися і втерти носа тій дурепі. 

— Ось, про Свєтку ти пам’ятаєш, а про рідну дружину ні! Я просила тебе - хочу на шопінг до Мілану, а ти що? Полетимо через місяць???? Тиждень моди не буде чекати поки ти ті свої звіти здаси.

— Але ж моя робота дозволяє забезпечувати всі твої капризи. Якби я був бідним, ти навіть не подивилася б  на мене!

— Теж мені мільйонер знайшовся! Скільки прошу тебе - тобі час на підвищення, або свою справу відкривати. Тоді в тебе буде час і гроші на мене! Але ж ні, уперся як баран у нові ворота і нікуди!!!

— Але я гарно заробляю і мені подобається моя робота! Не хочу її змінювати!

— Не змінюй! Як тобі робота рідніша за жінку, то нехай вона тебе зігріває ночами!!! — Тетяна  зі злості вхопила валізи, але через те, що вона в житті не піднімала нічого важчого за скляночку просеко, то беркицнулася своєю гепкою на підлогу. Від цього ще більше розізлилася, штурхнула ногою валізу і пробила в ній тонким каблуком розколину. Арсен від цього дійства реготав як скажений. 

— Люба моя, таксі вже чекає. Прощавай!

— Щоооо?????? Ти мене приганяєш??? Ти, ти, ти повинен мені ноги цілували і благати залишитися, а я ще подумаю, чи варто, чи може знайти кращий варіант! Нахаба! — Тетяна давно вже забула про свою виставу під назвою “сльозо розлив” і напружено ворушила мізками. Не на такий фінал вона розраховувала. Думала, що поплаче трішки і чоловік  як завжди погодиться їй купити те, що вона вимагає. І як їй тепер бути? Мабуть, краще зараз піти, а через деякий час повернутися “рятувати коханого” від самотності та зайвих грошей. 

— Добре, я йду, але не благай мене повернутися! У світі є набагато кращі варіанти, ніж такий скнара як ти! — Ой, напевне даремно вона сказала про запасний варіант, даремно. 

Коли таксі поїхало, Арсен нарешті розслабився і відчув непереборне бажання відсвяткувати свою свободу. Він не придумав нічого кращого ніж дістати гаджет і замовити добрячу порцію різного роду алкоголю. Через пів години задоволений і щасливий чоловік сидів на кухні і з найкращого келиха, який дружина ніколи не дозволяла брати, бо він для статусу, пив міцну прозору рідину. А ще через кілька годин пив все що під руку траплялося прямо з горла. 

 Через деякий час, але не раніше ніж через дві доби після отримання свободи, Арсен за часом зовсім не стежив, тож не міг сказати точно, вирішив змінити замки у дверях. Домовився з майстром, отримав нові ключі  та й пішов знову святкувати. 

З роботи йому зателефонував шеф, здається, на третій або четвертий день і сказав:

— Лише з поваги до того, який ти класний спеціаліст я пробачаю тобі загул. Щоб завтра був на роботі як нова копійка! — І відключився, а Арсен продовжив святкувати. Кур'єр був уже за рідного і за винагороду погодився навіть винести пусту тару на смітник. 

Ще через день закінчилася вся їжа і  готівка, тому довелося одягатися і плентатися до будь - якого магазину. Телефон Арсен вимкнув, бо він сильно дратував — не замовкав ні на хвилину. Дзвонив начальник, дзвонила колишня, (яке приємне слово) дзвонив навіть кур’єр спитати чи не потрібно поновити запаси. 

Взагалі Арсен був абсолютно нормальною людиною — одружився з красунею, яку сильно покохав. Сумлінно працював, бо робота приносила задоволення і дружині ж треба догоджати. Відпусток і лікарняних майже ніколи не брав, на роботу не запізнювався і його там дуже цінували. На відміну від дружини, яка ніде не працювала і  мало не з перших днів почала прибирати до рук весь сімейний бюджет і витрачати так, як заманеться. Однак, Арсен зміг заробити грошей і купити гарний будинок і не дешеву машину. Тетяна зразу дуже раділа, робила ремонт і кликала подруг на посиденьки. Та коли у когось із цих піраній з’явився багатий “папік”, який подарував не двох, а триповерховий будинок і квартиру на Печерську, Танька взялася за чоловіка: 

— Хочу квартиру на Печерських Липках. Чого ми як останні дурні живемо не зрозуміло де? — Але чоловік опирався як міг. Тому що і грошей зайвих не було на таку покупку, і не бачив у цьому сенсу.  

І ось остання сварка ніби відпустила гальма  Арсену і він почав робити те, чого ніколи собі не дозволяв. Відгородився від світу і пиячив. З роботи його звільнили заочно, адже він не відповідав на дзвінки і  не відчиняв двері вдома. 

В такому ритмі  пройшло кілька місяців і від колишнього статного красеня мало що залишилося. Його дивовижне каштанове волосся відросло і рідко бачило душ, карі очі заховалися десь у мішках, а міцне, вольове підборіддя ховалося за великою, кудлатою бородою. Але нікому було сказати йому: “Досить”, а сам він уже і не згадав, що колись мав інше життя. 

Якось повертаючись із магазину і подзенькуючи пляшками Арсен мало не наступив на кота. Руденький пухнастик кинувся йому під ноги і старанно нявчав. 

— Ти хочеш жити зі мною? Гаразд, тоді пішли. Але попереджаю - грошей у мене немає, тому на всілякі “гурме” не розраховуй, затямив? — З п’яної голови йому привиділося ніби кіт стверджувально похитав головою. Так вони і пішли до дому - Арсен, пляшки і кіт.