Розділ 2.5

— Прислужитися країні й вам — моя мрія, — я покірно опустила голову, аби приховати вираз відрази до себе за ці слова. — Проте, можливо, ваша величність знайде інші шляхи, аби я могла довести щирість своїх намірів?

Король важко зітхнув, обережно підняв моє підборіддя, зазирнув у вічі, сповнені цілком справжніх сліз.

— Скільки в тобі пекучого льоду… — голос його звучав задумливо, і в моєму мозку раптово сяйнуло розуміння: все це була лише гра, і зараз він озвучить справжню причину виклику небажаної онуки до столиці. — Власне, якщо ти так палаєш бажанням допомогти й перспектива створення повноцінної родини тебе не вабить… — я квапливо закивала: та хай хоч у заслання відправляє, лише б не у постіль до нелюба! — Словом, є ще одна делікатна справа, над рішенням якої я б’юся вже не перший місяць. Як ти знаєш, Локвіль-Бург має широке коло торгових й ділових інтересів, частина яких залежить від прихильності до нас сусідніх королівств. Так вже склалося, що зараз ми маємо певні дипломатичні складнощі через давній борг, таке собі непорозуміння з князівством Ноктеліон. На жаль, це непорозуміння сягнуло такого розміру, що я був змушений відкликати голову дипломатичної місії. Боюся, що звичайних листів з вибаченнями для відновлення гарних стосунків тепер буде недостатньо, й залагоджувати конфлікт мусить хтось з королівської родини. Особисто. 

Ого, а оце вже справді несподівано! 

— Князь Ноктеліону, арій Елвін Мортонік — людина надзвичайно гордовита й не прийме вибачень від звичайних посланців, та й взагалі, не факт, що прийме. Тут треба діяти обережно: вмовляти, шукати підходи, заслуговувати довіру. Словом, нетривіальна задача, яка вимагатиме часу, відданості й старанності. Та я занадто слабкий, аби наважитися на таку далеку подорож посеред зими. Місце наслідного принца, твого улюбленого батька, звісно ж тут, біля підніжжя мого трону. Декстер — моя опора та надія країни. Його дружина — не нашої крові, а діти надто малі, аби довіряти їм такі складні місії.

Він перевів на мене багатозначний погляд й дав знак піднятися з підлоги й повернутися на диван. Тепла стареча рука знов стиснула мої пальці, а я намагалася уявити реальний масштаб проблеми, якщо вже сам король намагається звабити мене участю в якійсь мутній місії під гаслом «ти ж така розумниця!» 

— Чи прийме арій Елвін мене в ролі посланця? — з сумнівом уточнила я єдине, що лежало на поверхні. — Адже я — не зовсім частина родини.

— Дрібниці, — удавано весело пхекнув король. — В тобі абсолютно немає магії, але це зайвий доказ нашої спорідненості. До того ж ти — молода й приваблива жінка, а жінки завжди вміли знаходити шляхи до чоловічих сердець. Впевнений, сама зустріч з тобою пом’якшить ставлення князя до Локвіль-Бургу. Втім, якщо вважаєш, що це тобі не до снаги, то я не наполягатиму.

— О ні, я впораюсь! — квапливо запевнила я, хоча, мабуть, можливість відмовитися й не передбачалася. — То що, власне, я маю зробити? Про який саме борг йдеться?

Плечі Адріана трохи розслабилися, вочевидь, саме такої реакції він і чекав.

— Це давня історія. Колись рід аріїв надав нашому роду послугу, і тепер раз на кілька десятиліть ми маємо сплачувати Ноктеліону доволі значну суму, тільки не в золоті чи каміннях, а певними… магічними артефактами. Надзвичайно коштовними й рідкими, дістати які в потрібний строк не так вже й просто. Я намагався вмовити князя Елвіна дати нам більше часу на підготовку чи прийняти виплату монетами, та він сприйняв це, як образу й спробу розірвати домовленість. Боюся, тобі доведеться змусити його повірити, що дотримання старовинних угод для корони Локвіль-Бургу — справа честі. Ми не намагаємося шахраювати, лише хочемо підготувати все найкращим чином. Поки поїдеш на північ з дарами, передаси князю мої найгарячіші запевнення в повазі, поговориш з ним як офіційний представник корони. А невдовзі, впевнений, приготування завершаться й борг буде покрито.