Глава №3.

Тісс так хвилювалась, що всю ніч не могла заснути, тож підірвалась з ліжка майже раніше за всіх. Девін, чи Ніл вже сидів біля столу, пишучи якесь письмо. Перед тим як заснути, Тісс прийняла рішення більше не проводити часом з Нілом. Якщо перестати із ним контактувати — усі проблеми щезнуть. Тісс навіть не встигла повернути голову у його напрямок, а вже почула голос Ніла. 

— Доброго ранку. - вона його проігнорувала. 

Тісс застелила ліжко, та згадала, що вона забула зробити. Вона хотіла написати якоїсь із сестер письмо — де розказати, чи жива вона. Своє місцезнаходження, вона, звісно, викривати не збиралася. Дівчина підійшла до столу. 

— Ти скоро? 

— Так. Як спалося? Я думав, ми ще ввечері встигнемо побалакати. 

— В дорозі набалакались. 

Тісс відчула, як Ніл напружився. 

— Ти права. Допишу в гостинній. - хлопець зібрав із собою лист, та вийшов з кімнати. 

Тісс почувала себе так, немов образила його. Так, звісно, і було. Але чим раніше вони повністю прервуть контакт — тим краще йому буде. Тісс сіла за стіл, взяла один з листків паперу, та звичайну ручку. Лист, вона звісно, відправить Фелонії, бо вона найстарша із сестер. 

“Люба Фел, це я. Тісс. Я вже знаю, як ви будете читати це письмо. Одрі буде злитися на мене, Жозефіна буде будувати теорії, де я. В полоні, чи жива, чи писала цей лист зі своєї волі. Скажу одразу: в мене все гаразд. Я дуже сумую за вами, але я..вільна. Вільна, як ніколи раніше. Я можу жити не за розпорядженням нашого батька та нашої мати. До речі, привіт їй. І, Фел, будь ласка, не гнівайтесь усі на мене.” 

Тісс рази три перечитала листа, та ніжно згорнула його. Так, вона хотіла накласти на нього чари не прочитання, але мала мати для цього хоча б якусь особливість. Дівчина піднялася на другий поверх, та побачила там Літу і Шану. 

— Де третя? 

— Анрієль. - нагадала Шана.

— Так, вона. Де? 

— З усіма вийшла на базар. Метью залишив нас обох, щоб ми доглядали за тобою кілька годин. 

— Дівчата. Мені здається, я не хочу тут залишатись. - Тісс відвела очі. 

— Чому? - Шана починала закипати. Якщо б на Ксарині давали б емоції, а не стихії, Шана б отримала злість. 

Літа зробила вдих, та поправила волосся, видихнувши.

— Гаразд.

— Літо, але ж нам дали наказ!

— Якщо вона хоче йти — хай йде. Її знайдуть, та насильно видадуть заміж. Якщо вона хоче йти, хай йде, вона буде красти їжу, спати на вулиці, та в решті решт повернеться. Йди, якщо хочеш. 

— Звісно, я не збиралася нікуди йти, просто хотіла перевірити вашу реакцію. Шано, що за наказ? - спокійно спитала дівчина, дивлячись прямо їй у очі. Було видно — Шана злякалась. 

— Який наказ? 

— Шано. - докірливо промовила Літа. 

— Гаразд. - вона здалася. - Метью дав нам приказ, не випускати тебе звідси, бо ти нам чомусь дуже потрібна. Ні, я не знаю чому. 

— Ти впевнена? - Тісс продовжувала дивитися їй у очі, і в Шані щось перемкнуло. Механічним голосом вона почала розповідати усе, що знала. 

— Знаю я чому. Здається, ти п'ята приборкувачка драконів. Ми так вважаємо, бо так написано в рукописі першого з приборкувачів. 

Тісс відвела погляд, а Шана кліпнула. 

— Що я зараз наговорила? - тихо спитала вона.

— Ти усе розповіла. - промовила Літа. 

— Ой. 

— Тісс, нам потрібно поговорити. 

— Гаразд, Літо. 

Літа подивилась на Шану, та вона вийшла з кімнати, засмучена ще більше. 

— Ти вже розумієш, про що, так? 

— Я не можу бути однією з вас. Просто..не можу. Мабуть в мене немає особливості, нічого поганого в цьому нема. Я вийду заміж років в двадцять і..

Літа її перебила. 

— Ти подивилась Шані у вічі, та вона розповіла все те, що нам казав Метью. Так, якщо ти п'ята приборкувачка, я нікому не скажу. 

— Давай укладемо угоду. 

— Яку саме? - Літа сіла на диван. 

— Я буду тренуватися з тобою, а ти нікому нічого не розповіси. Шані також не можна. 

— Ми з нею навіть не подруги. - дівчина повела плечима. 

— Здається, Шана іншою думки. - тихо промовила Тісс. 

— Ні. Я живу тут вже два роки, а вона лише місяць. 

Літа встала з дивану, та тихо підійшла до дверей. 

— Тренуватися в хаті ми не будемо. Бери коня. 

— Але ж це не безпечно. - самими губами відповіла Тісс. 

— Ми будемо тренуватися в іншому місці. 

— Гаразд. 

Тісс тихо пішла за Меріон, та побачила, що вона їсть зерно. Дівчина дуже тихо привіталася з нею, та повела її до Літи. 

— Ні. Не свого коня бери. Драконам потрібне одне жертвоприношення, щоб вони зрозуміли, що ти не завдаси їм зла. 

— Гаразд. 

— Тісс, поки я буду відводити твого коня до стайні, будь ласка, вибери, кого принесеш у жертву. 

Тісс кивнула, і почала роздивлятися конів, що мирно стояли в стайнях. Три коні. Перший — сильний. Він був шоколадного кольору, з гарними, чорними, великими очима. Другий — середній. Тісс не могла сказати, що цей кінь був сильним, але і не могла сказати що він був слабким. В нього були блакитні очі, та різно-кольорове забарвлення. Плями чорного кольору красувалися на його білому хутрі, роблячи його неповторним. Третій кінь був найслабкішим. В нього були дуже тонкі ноги, та він ледве стояв. Зелене хутро свідчило, що тут щось не те. Коли тварини на Ксарині хворіли — вони міняли хутро на дуже яскраво-блакитне, але не на зелене. Тісс підійшла до третього коня, та подивилась йому у вічі. 

— Бідненький...

— Він нічим не хворіє. - почула Тісс голос Літи.

— Тоді беру його. Я спробую домовитися з ними, щоб ніхто нікого не їв. 

— Може, саме в тебе вдасться. - повела плечима Літа. 

Тісс не мала гадки, що буде з нею потім. Вона навіть не думала, що колись попаде в драконяче лігво. Все це — нова глава її життя.