5

Естель точно колись пошкодує про те, що погодилась на це. Тим не менш вона дивилась на високі ворота величезного палацу, зробленого з білого каменю, і дивувалась, чому це вартові не охороняють королівську домівку. Сніг замітав сліди, однак дівчина була певна, що не настільки мало людей наближається до палацу після приходу Вічної зими. Можливо, саме через це вартових і не має?

Естель торкнулась воріт і штовхнула їх, але ті не піддалися. Тоді вона обійшла ворота з іншої сторони і, упевнившись, що навколо нікого немає, схопилась руками за металеві прути, відштовхнулась від землі і перемахнула ногами на інший бік паркану.

Ось тобі і королівський палац, ось тобі і королівська гостинність.

Коли Естель навчалась в Академії королівської гвардії, все було інакше. Тут вирувало життя, всюди ходили гвардійці, поруч з досвідченими лицарями тренувались майбутні гвардійці. Дівчина була впевнена, що впорається знайти дерево, де неохайно вирізьблені кілька імен тодішніх новачків, з її ім'ям без винятку.

Тепер тут було порожньо, немов у палаці взагалі ніхто не жив.

Естель прискорила кроки, прислухаючись до хрустіння снігу під ногами.

Вона легко подолала трояндовий королівський садок, про який колись піклувалась сама королева, обігнула колись квітучий різними ароматними квітками лабіринт з фонтаном посередині й оминула входи до королівських теплиць з правої сторони. Головні ворота палацу опинились в Естель за спиною, а от сама дівчина почала ретельніше придивлятися до вікон. Якщо вона пам'ятала правильно, якраз в північній частині палацу знаходились кабінети верхівок. І Бенуа, очільник гвардії, мусив би мати свій куточок десь там.

— До чого я докотилась? — голосила Естель, приміряючись чоботом лівої ноги до стовпа дерева. — Лізу деревом як якийсь першокурсник…

Естель міцніше схопилась за гілки й підтягнулась. Вона аж надто сильно сподівалась на власну пам’ять. Хоча який в цьому сенсі, якщо за три роки могло змінилося абсолютно все? Що, як вона, наприклад, зараз вилізе аж на саму верхівку, озброїться кількома камінчиками, які прихопила в крамничці, і поцілить якраз у те віконечко, яке більше не належить очільнику гвардії? Добре, якщо там взагалі нікого не буде! Що як Бенуа змінив традиції і сидить тепер, наприклад, на першому поверсі, де тільки бали раніше проходили? Тим паче бали тепер проводити нема кому, лицарів не видно, охоронців теж…

Естель глянула у перше ліпше вікно й одразу ж оступилась, коли зустрілась поглядом з принцем славного королівства Геллісвальд.

Естель затамувавши подих і повисла на гілці, спостерігаючи. Отже, не помилилась, інакше чому сам принц Фелікс вештається в тому кабінеті?

Принц, на щастя, дивився кудись повз неї, а за кілька митей відвернувся. Естель видихнула. Отож, їй здалося: ніхто її не побачив, ніхто на неї навіть не дивився. От і пречудово. Зараз вона…

Принц знову повернувся до вікна. Естель скривилась, але ні в якому разі не від побаченого. Принц Фелікс, якого вона кілька разів до цього бачила дуже навіть зблизька, був  симпатичним. Темне волосся неохайними хвилями трохи стирчало вгору. Сірі очі спостерігали на снігом так пильно, немов він намагався щось крізь ту розгледіти. Він був високим, таким же, як і Бенуа, може, навіть трошки вищим і мав атлетичну статуру, завдяки тренуванням в Академії. Дивитись на нього точно не було мурою, та він все ж трохи Естель заважав. Висіти цілий день на гілці дівчина аж ніяк не збиралась. 

Принц Фелікс чомусь від вікна теж відходити не збирався. 

Востаннє Естель його бачила півроку тому, під час балу на честь його коронації. З цього приводу дівчина сиділа майже три ночі без сну, поки шила собі плаття для такої урочистості. І, як виявилось не дарма, якщо саме в цей день Крижана принцеса вирішила їхнього принца проклясти. 

Хоча який же тепер з Фелікса принц? Його батько, король Фердинанд, встиг лиш зі своєї голови корону зняти, коли явилась Крижана принцеса. А прокляттям у серце Фелікса та поцілила, коли король збирався передати корону на голову сина.

Естель скривилась. Король без корони. Усе, як у казці. 

Фелікс повернувся в дівочий бік. Естель присіла на гілці, схопившись руками за стовп. Аж тут поруч з принцем з'явилася нарешті знайома фігура Бенуа, і Естель, засунувши руку в торбу за кількома камінчиками, поцілила у вікно.

Бенуа миттю повернувся до вікна, примруживши очі. Він не рухався, лиш дивився прямісінько на неї, на відміну від принца, який, ковзнувши вікном незацікавленим поглядом, відійшов. Естель, скрививши обличчя, оцінила висоту свого падіння й пригнула з гілки, приземлившись в товстий сугроб.

Бенуа вискочив на вулицю, коли Естель вже намагалась почистити штані від снігу. Він зупинився біля дверей, немов власним очам не вірив, а тоді закрокував до неї.

— Ти з хорошими новинами, я сподіваюсь? — з величезною надією спитав він. Естель навіть відчула сором, що їй доведеться розповісти прямо протилежне. — Чи не так?

— Ні, — відрізала Естель. — Я з проханням.

— Проханням? — приголомшено повторив за нею Бенуа. Він хотів додати щось ще, та Естель мимоволі перервала його.

— Ти збираєшся піти до Снігової долини? — освідчилась Естель. — Дійсно збираєшся? Без усіляких жартів.

— Які до біса жарти? — обурився Бенуа, але взяв себе в руки. — Що сталось, Ессі?