Казка про Крижану принцесу й підкорення світу

Для того щоб підкорити собі світ, не потрібно змагатися за престол, обіцяти людям всякі нісенітниці або переписувати закони. Вистачить лише відмови однієї принцеси принести себе в жертву народові та стати нареченою злого чаклуна, якому так сильно кортіло опинитися на троні. Клубок постійних негараздів опуститься на бажане королівство самостійно, без зайвої допомоги. Уражену крижаним прокляттям принцесу вистачить спровадити на найвищу точку Крижаних гір, попередньо вирвавши з її грудей заморожене серце. А ще бажано прокричати на весь світ, що прокляття Вічної зими опуститься на всі магічні королівства, допоки одному зі спадкоємців чоловічої статі не вдасться розірвати нехороший ланцюжок.

Чомусь поки що нікому не вдавалось.

Порятунок королівств дещо ускладнювала одна невеличка деталь. Крижана принцеса, проклята на вічну самотність, ображено пронизувала кригою серця спадкоємців трону. Принци, з часом неабияк хвилюючись за своє життя, щоразу сподівались, що знайдеться та, яка врятує їхні серця. Бо якщо такої не знаходилось, марно було сподіватись на порятунок. Що більше замерзало серце бідного принца, то жорстокіші хуртовини вирували у королівстві. Принц, холодний і жорстокий, з серцем, перетворене на кригу, завжди приєднувався до числа лакеїв Крижаної принцеси. Пригнічене буремними снігами королівство згодом ставало непридатним для життя. Ті жителі королівств, що вижили, незмінно перебирались до інших, ще не проклятих, щоб відновити життя.

Темному чаклуну поки що нічого не треба було робити. Та й потім, чесно кажучи, теж. Щойно в руки Крижаної принцеси потраплять всі спадкоємці трону, а Вічна зима опуститься на останнє тепле королівство, Темний чаклун пообіцяє вбити Крижану принцесу власноруч. Вона ж принесла бідним людям стільки горя, правда ж? А принци? Бідні принци та їхні родини, назавжди перетворені в льодові скульптури, які не бачили до цього бід! Темний чаклун, який зовсім не Темний, а дуже навіть Світлий або Доблесний припинить цю потворну зиму, хай як дорого це не коштувало!

Тим паче зробити це дуже легко. Достатньо всього лиш розчавити крижане серце принцеси. Як добре, що Темний чаклун заздалегідь про його близьку наявність подбав, еге ж? Принців це, звичайно, до життя не поверне, їхні родини теж, але народ величатиме Доблесного чаклуна і дякуватиме за свій порятунок.

Як пречудово придумано! Темний чаклун буквально чмокав губами у захопленні від свого плану. Як це ніхто раніше до цього не додумався?

Крижана принцеса тим часом на верхівці Крижаних гір вітала своїми холодними обіймами шостого принца.

Темний чаклун, стоячи посеред порожньої тронної зали, слухав завивання вітру й вже з нетерпінням чекав, коли дійде черга до останнього, дванадцятого спадкоємця трону. А черга точно дійде, тому що простого поцілунку, сповненого чистого кохання, не вистачить.

Зрештою, якби вистачало, було б занадто легко.

Темний чаклун підійшов до крижаної скульптури королеви, обхопивши долонями заледенілі щоки. Він примружив очі й зиркнув на таку ж скульптуру короля, який тягнув до дружини руки. Темний чаклун усміхнувся, впевнений, що не будь король лиш невдалим шматком льоду, йому б не сподобалось, як він торкається королеви.

— У цьому й справа, — пояснив він завмерлому жіночому обличчі. — Якогось там поцілунку не вистачить. Так, він протримає серце бідного хлопчика трошки довше, але не вилікує. Короля без корони врятує тільки принцеса без королівства. А для того, щоб зупинити мене…

Темний чаклун усміхнувся власним думкам і нахилився до королеви ближче.

— Я скажу це тільки тобі, — прошепотів він до королеви. — Для того, щоб зупинити мене, потрібне таке серце, яке розтопить серце Крижаної принцеси.

Тим паче важко розтопити серце, якого немає.

Королева чомусь не відповіла. Темний чаклун, геть не зважаючи на це невелике непорозуміння, гортанно засміявся. Так гучно, що сміх ще довго відлунював від стін, навіть коли він стих.

Маленький хлопчик, злякавшись моторошного сміху, тихесенько зойкнув і сховався за товстою темною тканиною королівських фіранок.