Розділ 3. 2

— Все по порядку, любий друже… Відтепер твоє ім’я буде Ал. Мені подобається.

— Взагалі-то мене звати!..

— Взагалі-то, всім начхати, як тебе там звали, — перервав Левіор зі зверхнім смішком. — Наступні три роки ти будеш Алом. Ну а потім, якщо повернешся до світу людей, називайся далі як хоче. Адже такою була угода, чи не забув? — лукаво додав він, підступивши ближче до чоловіка, який дивлячись на нього, міцно стиснув кулаки. — Звісно, минуло стільки часу… ДЛЯ ТЕБЕ. Тож дозволь нагадаю тобі, Але! Ми зустрілися тут, на цьому самому місці, коли тобі було шістнадцять. Ти скористався рунічним обрядом виклику, на який я відгукнувся, і ми домовились: я накладаю на тебе чари, завдяки яким наступні двадцять років ти матимеш багатство та владу, які ніщо не зможе похитнути. Проте рівно за два десятиліття, у повню, ми зустрінемося на цьому ж місці, і я заберу тебе до світу фейрі на три роки як свого раба. Тоді тебе все влаштувало і ти погодився, бо ж три роки — це не так і багато порівняно з двома золотими десятиліттями. Очевидно, живучі в розкоші ці два десятиліття свого людського життя, ти теж з усім погоджувався. Однак як це часто буває із часом, однієї миті він пролітає повз тебе, надто якщо ти така недовговічна істота. І от тепер ти стоїш переді мною, аби віддати борг. Ти прийшов, бо прекрасно розумів наслідки: якби спробував сховатись, якби не стояв зараз тут, я б легко знайшов тебе та вбив. Правильно ж?

— Так, правильно, лорде фейрі, — випалив чоловік крізь зуби.

— В такому разі, коли вже наступні три роки ти будеш моїм рабом, себто, моєю власністю, то й цілком логічно, що я можу давати цій власності яку завгодно назву, — гмикнув Левіор. — Що ж, друже, настав час засинати, щоб прокинутись в новому житті! — засміявся він, проводячи долонею над обличчям чоловіка. Чари фейрі спрацювали миттєво: бідолаха завмер без тями.

— Отже, як я бачу, лорд Третього Двору розважається угодами з людьми? — нарешті промовила я та рушила разом із ним назад до того місця, де ми лишили оцей мотоцикл. Як і належить зачарованій людині, Ал механічно пішов слідом за нами.

— Є трохи, — усміхнувся Левіор.

Проте я помилилась: ми йшли не до мотоцикла. А до чорної залізної штуки, схожої на карету, яка стояла неподалік від нього.

— Це машина, якою він приїхав. Так буде зручніше добиратися втрьох, — пояснив лорд Третього двору, відчиняючи переді мною дверцята, та допомагаючи сісти всередину на зручне та м’яке сидіння.

Тим часом його новий раб сів на місце водія, і абсолютно несвідомо, проте дуже майстерно, завів мотор та повів транспорт дорогою. Як я і здогадувалась, ми рухались до тієї самої станції метро, де знаходився прохід.

Мені не хотілося говорити. Взагалі. А Левіор, на щастя, не наполягав, лише мовчки поглядав то на мене, то на чоловіка, якого відтепер називав Алом. Так само я мовчала, коли ми залишили машину та дійшли до входу в метро, спустилися під землю та дійшли до того самого місця, де лорд Третього Двору відчинив двері, пропускаючи і мене, і Ала назад, до нашого світу.

— Що ж, маю визнати, що ця прогулянка справді справила на мене чималі враження, — зітхнула я, знову пройшовши до кімнати, де ми перевдягалися та зняли маскувальні чари.

— Це ще не всі враження, принцесо, — насмішкувато заявив Левіор, підійшовши до мене мало не впритул.

— Та невже? Маєте для мене іще якісь сюрпризи?

— Власне, так, — підступно усміхнувся він. — Цей людський чоловік, Ал… Не забрати його згідно угоди було б порушенням магічної рівноваги, але я б не сказав, що мені та Третьому Двору зараз дуже потрібен ще якийсь людський раб. Тож вважайте це моїм подарунком вам, Вишенько.

— Справді? — я трохи примружилась.

— Ви фейрі, тож здатні легко зачаровувати його як завгодно на будь-які терміни. Моя вам порада: почніть із навіювання, які не дозволять йому нашкодити вам, чи замишляти проти вас що завгодно. Також додайте чари послуху усім вашим наказам. Ну а далі залежить лише від вашого смаку: хотітимете ви бачити поряд із собою нетямного слугу-ляльку з порожнім поглядом, чи цілком свідому людину, яка може навіть злісно на вас позиратиме та відпускатиме шпильки, але при цьому не матиме іншого вибору, окрім як коритися своїй пані та зберігати їй вірність. Рівень вашого контролю залежить виключно від ваших бажань та фантазії, — пролепотів Левіор, невагомо торкаючись губами мого вуха. А потім додав так, що я своєю шкірою майже фізично відчула його усмішку: — Розважайтесь, Вишенько!