Розділ 1. 3

Насправді мені важко сказати, коли саме я заснула в обіймах Балізара. Але прокинувшись посеред ночі, в напівтемній кімнаті, побачила, що його не було поряд зі мною, на зім’ятому ліжку, де на простирадлах лишилося кілька крапель моєї першої крові.

Цікаво, куди ж він подівся? Не міг же просто піти. Щонайменше, до ранку, згідно традицій, ми мали лишатися в одних апартаментах.

…Аж тут я зрозуміла, що чую дивні звуки, які, здається, і розбудили мене. Спершу увагу привернув чи то стукіт, чи то клацання, після якого я відзначила тихе шарудіння. Воно долинало з якоїсь із сусідніх кімнат.

Насторожившись, я підвелася з ліжка, навшпиньки підійшла до прочинених дверей, обережно визирнула в шпарину…

І цієї миті просто дивом не закричала!

Бо там, в протилежній частині вітальні, на підвіконні сиділа вродлива дівчина з довгим мідним волоссям, яке спадало крупними кучерями. Мені вистачило єдиного погляду на неї, аби зрозуміти: жодних сумнівів, вона людина. Саме людина, навіть не напів-фейрі.

І цю людську жінку пристрасно цілував… Балізар! Мій Балізар, за якого я щойно вийшла заміж! Спідниця її ошатної сукні була задерта, коліна розведені… О Богине, вони кохалися! Кохалися просто в нашу із ним першу шлюбну ніч, незабаром після того, як я віддала чоловікові свою цноту!

До горлянки підступила нудота, я заціпеніла та не кліпаючи дивилася на них. На те, як тіло дівчини солодко затремтіло, і вона щосили кусала губи, аби не закричати від насолоди. Як Балізар напружено застогнав, втискаючись в неї своїми стегнами. А потім гладив її щоки, цілував очі та розчервонілі вуста, пропускав мідні кучері крізь пальці.

— Було так нерозумно приходити сюди… — ледь чутно прошепотів він, дивлячись в її затуманені очі.

— Я знаю.

— Трясця, Ферчайлд, це так схоже на тебе, — гірко усміхнувся він та знову палко припав до її вуст на кілька секунд.

— Просто не можу повірити, що ти зробив це. Одружився із нею, — надламано шепнула красуня, в її голосі просковзувало схлипування.

— На жаль я не мав вибору.

— Так, ти вже казав. І я розумію це… Але ж знаєш, все одно до останнього сподівалася на диво. Що станеться ЩОСЬ, зірве церемонію і ви не поберетеся.

— Навіть якби не з нею, батько однаково б підібрав для мене іншу наречену зі шляхетних фейрі. Я не маю права одружитися з людською дівчиною. Взяти собі дружину відповідного походження, яка народить від мене спадкоємців — мій обов’язок, яким я не маю право знехтувати, ти ж знаєш.

— Розум це усвідомлює, Балізаре. А от серце… — схлипнула дівчина, яку знову обірвав болісний поцілунок.

— Вона — всього лише моя дружина. А ти — моя Призначена, Ферчайлд, — гаряче видихнув він, лоскочучи подихом її тремтливі вуста.

Мої вуста теж тремтіли, але від бажання голосно розридатися.

— А тепер ти маєш піти, — продовжував чоловік, відсторонившись від неї, та допоміг їй тихо зіскочити з підвіконня. — Це покої, де офіційно відбувається моя перша шлюбна ніч. Тебе не повинні тут побачити. Обіцяю, щойно випаде нагода, я прийду до тебе. Але зараз біжи. Я ж, навіть не сумнівайся, решту ночі буду тут, в он тому кріслі, та думатиму тільки про тебе.

— Гаразд, — крізь клубок кивнула Ферчайлд. Та поцілувавши його на прощання, вислизнула крізь вхідні двері.

Я ж, задихаючись, повернулась назад до ліжка, повільно опустилась на нього, аби не здійняти найменшого звуку. Та сховавши обличчя в подушці, гірко розплакалася.

Щонайгірше, після побаченого я… продовжувала кохати Балізара! Щиро, безмежно, всім серцем, яке тепер обливалося гарячою кров’ю.