Розділ 1. 2

Прокинувшись зранку, я не сказала б, ніби щось у мені змінилося. Хіба нервувала значно більше, але намагалась не показувати цього, поки служниці готували мене до шлюбної церемонії, вбираючи в дивовижну весільну сукню: з тканини тонкої, наче павутиння, вишукано розшиту кристалами, що нагадували вранішню росу. Такі ж кристали вплітали у моє волосся, і коли на них крізь вікно падало тепле літнє сонце, вони сяяла, відбиваючи м’які сонячні зайчики. Від того здавалося, що чарівне сяйво лине просто від мене.

Але я не відчувала жодного казкового щастя, яке прийнято описувати в книжках, де героїня йде до вівтаря. Жодного оспіваного поетами тріпотіння. Лише суха формальність, виконання родинних домовленостей, від яких я не мала права відмовитись. І саме з усвідомленням цієї формальності я вийшла із заквітчаної білої карети та рушила до Храму Сонця та Місяця, минула його головну браму…

Та на кілька секунд завмерла, різко вдихнувши і не в змозі видихнути.

Просто ніхто не казав мені, що мій наречений, принц Балізар, такий красень!

Ні-ні, звісно, більшість фейрі мали досконалу красу. Але цей чоловік засліплював. Мужні вишукані риси, грація в кожному русі, неймовірний шарм, що линув із синіх-синіх очей, які сяйнули запалом, коли наші погляди зустрілись. Його вуст торкнулась легка усмішка, якою він немов підбадьорював мене йти вперед, до нього. І я, навіть не задумуючись, справді пішла — неначе летіла, хоч мої крила й лишались прихованими.

Коли ми торкнулися одне одного кінчиками пальців, коли наші руки переплелися, і почався весільний ритуал, я була абсолютно щаслива. Всередині мене, у самому серці, немов грали струни золотої арфи. Гадаю… так, абсолютно точно: я могла б і не приймати те зілля, яке минулої ночі мені принесла мама. Адже цей чоловік був настільки дивовижним, що я б однаково закохалася в нього з першого погляду!

— І нехай ваш союз буде благословенним! — урочисто вимовив верховний жрець, щойно Балізар надів на мій палець прекрасну золоту обручку з майстерною маленькою квіткою із рожевих діамантів. Навколо засяяли іскри та веселки, які означали, що ми тепер справді пов’язані шлюбом. І в цьому дивовижному каскаді я затамувала подих, коли мій наречений, притиснувши до свого міцного тіла, ніжно поцілував мене!

Його губи, такі м’які та вимогливі, просто зводили з розуму, разом із ароматами м’яти та вишні, що тонко линули від нього. Тож після початку весільного банкету я раділа кожного разу, коли гості підіймали свої келихи на честь нашого шлюбу, і Балізар, згідно традиції, цілував мене. Чи коли ми виходили танцювати, і він вів мене паркетом, дивлячись в очі. Як же це п’янило! О Богине, просто зводило з розуму! Хотілося ще, ще і ще. До кінця весілля я вже не тямила себе, а в серці тріпотіла справжнісінька солодка пожежа, коли молодят провели на першу шлюбну ніч. Мені заледве вистачило сил, аби не зійти з розуму, поки мене мили та перевдягали з чарівної сукні у білу шовкову нічну сорочку, тонко розшиту сріблом та золотом. Але найтяжче було дочекатись після того, як служниці поклали мене на білі простирадла великого ліжка та пішли, лишивши чекати на нареченого. Ці хвилини видавались справжньою мукою, бо в моїх грудях вирувало таке сильне, таке всеохопне кохання, разом із яким розгоралося й чисте, пристрасне жадання!

Нарешті двері відчинилися і я затамувала подих. Згідно традицій, наречена мала лежати на спині із заплющеними очима, аж доки не відчує дотик свого чоловіка. І коли це сталося, коли моєї щоки торкнулась рука Балізара, я спершу полинула до неї з ніжною усмішкою, і лише потім розплющила очі та подивилась на нього, такого прекрасного та мужнього. Вдягненого в білу розстебнуту сорочку, з-за якої було прекрасно видно рельєфні м’язи тренованого тіла.

— Здається, я справді кохаю тебе, — прошепотіла я, а потім розтанула від поцілунку, з яким наречений накрив мене своїм тілом, захоплюючи в солодкий вир.

Його долоні ковзали моїм тілом, його пальці пірнали в моє волосся, а напружене тіло рухалося впевнено та пластично — неначе в хижака на полюванні. Я впивалася ним, стогнала та відповідала на кожен рух, кожен дотик. Голова просто йшла обертом, коли я відчула, як Балізар підняв край моєї нічної сорочки, як він розстібнув та спустив свої штани. І легкий біль, щойно цей неймовірний чоловік зробив мене своєю!

Єдиною, законною дружиною.

Так, біль не мав жодного значення, бо я належала йому. Вже цієї думки було достатньо, аби відчувати справжнісіньке, щире щастя. А разом із ним — гаряче полум’я, яке розгорялося із кожним рухом принца. Моє тіло приймало його, віддавалося та бажало належати тільки йому, і більше нікому в усьому білому світі. Коли ж його губи торкнулися моєї шиї, і Балізар легенько прикусив її ніжну шкіру — я, скрикнувши, відчула, як тіло летить вгору на хвилі дивовижного блаженства, із яким я міцно стиснула тонкими пальцями його широку спину! Іще кілька секунд — і мій чоловік, напружено затремтівши, видихнув та розслаблено повалився на мене.

Я усміхалась, перебираючи його волосся. Вдихаючи запах міцного чоловічого поту з нотками м’яти та вишні. Відчуваючи пульсацію болю між ніг, який означав, що тепер ми із ним — подружжя. Справді, всі страхи та хвилювання були даремними! Ми із ним обов’язково будемо щасливі!