Глава 1

Мар’яна забігла в гуртожиток академії Суерлі майже в останній момент.
Повітря всередині було іншим — щільним, трохи сухим, ніби будівля одразу помічала кожного, хто заходив.
За стійкою комендант навіть не підвів погляду одразу.
— Доброго дня. Покажіть документи.
Він переглянув їх швидко, без зайвих емоцій.
— Ви приїхали за годину до кінця заселення. Є вільне місце тільки в кімнаті 302.
Мар’яна не встигла нічого сказати. Її просто розвернули в бік коридору.

Двері кімнати 302 відчинилися тихо.
Всередині було двоє дівчат.
Одна сиділа з книжкою на ліжку. Спокійна, зібрана, ніби світ навколо не міг її зачепити.
Інша напівлежала, підкидаючи подушку в повітря, ніби перевіряла, скільки хаосу витримає кімната.
— До вас ось дівчина Мар’яна Серпень. А це твої сусідки Сніжана Мирна та Злата Бойко.
Комендант пішов, не затримуючись.
Двері клацнули.

Першою озвалася Злата.
— О, новенька! Нарешті тут буде не так смертельно тихо.
Вона підвелася, усміхаючись широко.
— Я Злата. Якщо ти виживеш зі мною — далі тобі вже нічого не страшно.
Сніжана відірвалася від книги.
— Привіт.
І знову повернулася до читання.
Мар’яна поставила сумку біля ліжка, намагаючись зрозуміти, куди саме вона потрапила.
Злата обійшла її поглядом.

— Ти першокурсниця?
— Так.
— І що, якою магією володієш?
— Повітря.
На мить у кімнаті щось змінилося, ніби сам простір це почув.
Сніжана закрила книгу.
— Я теж повітря. Ми в одній групі.

Злата театрально зітхнула.
— Чудово. Дві повітряні і я, вогонь. Академія явно любить контрасти.
— Це називається розподіл за стабільністю, — спокійно сказала Сніжана.
— А я називаю це “щоб було веселіше”, — відрізала Злата.
Мар’яна повільно сіла на край ліжка.
Ніхто не сказав їй, що це її місце.
Але й не заперечив.
Сніжана підвелася.
— Двомісні кімнати розібрали раніше. Ти просто запізнилася.
— Доля обрала за тебе, усміхнулася Злата. — Романтика системи.
І тоді Мар’яна вперше відчула це.
Не людей.
Не кімнату.
А саму академію.
Ніби десь за стінами щось рухалося — велике, спокійне і зовсім не байдужe.

За вікном різко піднявся вітер.
Ніби його хтось смикнув і одразу відпустив.
Сніжана на мить завмерла.
Злата перестала крутити подушку.
А Мар’яна відчула, як щось усередині неї відповіло цьому руху.
Без дозволу.
Без пояснення.
І десь у глибині академії повільно зачинилися двері, які ніхто з них ще навіть не бачив.