Вероніка

Зайшовши до кімнати вляглася в ліжко. Щось я притомилась, все-таки тут більш комфортно і зручно аніж в лісі. У двері постукали та не просто, а "тук тук-тук-тук" це наш з Енні пароль, а якщо точніше, то Анною Зарвінецькою моєю приятелькою, дочкою Маркіяна та й до того ж, татовою похресницею. Ми однолітки, але я молодша на 4 місяці та декілька днів, можемо розуміти один одного з половини слова, адже дуже часто бачимось і проводимо разом вільний час ще з дитинства.

 "Ти чула новину? –спитала Енн. –Марко Невський повернувся з Франції й тепер допомагає Сілевському в банку, кажуть що став його головним заступником"

 З них двох я знала лише останнього. Володимир Федорович Сілевський людина яка викликає у мене страх, і це не тільки через те що він батьковий ворог, всі знають що в нього якісь проблеми з головою, люди які в нього працювали, довго там не затримувались тікали як тільки випадала змога, адже в його банку відбувалися якісь дивні речі: пропадали великі суми грошей, зникали документи й деякі персони. Він був надзвичайно вимогливий і строгий. Тому у нього працюють тільки вибрані люди, його довірені особи, мене здивувало що цей Марко раптово став його правою рукою, як це сталось?

"Хто такий Марко? –спитала я, з подивом в голосі.

"Ти жартуєш? –подружка глянула на мене з подивом. – Невже ти не знаєш сім'ю Невських? Марк племінник Федоровича, багато років жив у нього, а пізніше поїхав навчатись в Париж, тиждень тому повернувся і вже в банку заправляє, оце то шустрий". 

"Невські? Вперше чую, невже Сілевський має ще якусь родину крім Єлизавети? Дивно, хтось все-таки його терпить. А звідки ти знаєш про Марка?". –В мене виникло логічне запитання на яке почула відповідь: 

"Ніка ти захворіла чи що? я впевнена що ти з ним знайома, ми ж разом грались коли були ще дітьми, у них в саду, та потім він поїхав і наше спілкування припинилось, не пригадуєш?"

Я поринула в спогади й щось таки згадавши відповіла: 

"Невже це той голубоокий вискочка, який не давав мені спокою ? Звичайно, ти ж була закохана в його кузена і нічого крім цього не помічала навіть жахливого характеру його братика".

"Так тебе дратував, що ти колір його очей запам'ятала,– вона дивно посміхнуоась і продовжила: – А з Тимофієм ми і  досі в гарних стосунках, і ти про це знаєш". 

Після цього ми перевели розмову на іншу тему, щоб не посваритись, це було наше правило, уникати тем які можуть когось із нас образити. Згодом Енні пішла і я спустилася в їдальню, щоб поговорити з татом. Та його там не виявилось, виглянувши з вікна не побачила його коней, напевно знову поїхав в банк у справах, а мене не взяв, от же ж, це не справедливо. Колись тато часто мене брав з собою і я розв'язувала якісь маленькі проблеми, але рік тому все змінилось. Дні коли я була в банку можна перерахувати на пальцях однієї руки, вдавалось мені це після довгих і нудних благаннь. Можливо колись банк перейде до мене, але  тато знаючи це чомусь не готує мене перейняти його справу. Але я цього так не залишу, ще покажу йому що я вправна в багатьох речах і з цим теж впораюсь.