Розділ 4.2 Лист

Розділ 4.2 Лист

Женя розгорнула конверт і забула, як дихати. Її очі схопилися за перший рядочок листа, що лишив Алекс, та пробігли його до кінця.

«Женю, впевнений, що цей лист потрапить до твоїх рук.

Я вдячний долі, що мав можливість бути поряд з тобою, піклуватися про тебе та бачити щодня. Я був щасливий чути твій голос, торкатися волосся, відчувати аромат твоїх улюблених парфумів та бачити твої ямочки, які з’являлися щоразу, коли ти усміхалася. Усміхайся! Пам’ятай, що тобі пасує усмішка.

Я не шкодую про наш єдиний поцілунок, шкодую тільки, що він не був взаємним, я вкрав його у тебе. Пробач.

Я не можу бути поряд, бо кохаю тебе. Я хочу більшого, ніж роль твоєї тіні та найманого робітника.

Будь поряд з Сонею та Етьєном. Вони – чудова пара та друзі, які завжди підтримають та порадіють за тебе.

Бажаю успіху твоєму івент-агентству і впевнений, що за кілька років ти вийдеш на міжнародний рівень. Ти – природжена бізнес-леді.

Хай щастить! Можливо, доля ще дасть нам шанс бути разом. Не сумуй, усміхнись! Ти сильна, розумна та смілива дівчинка.

Прошу, не втрачай себе, будь справжньою, будь собою та будь щасливою!

Алекс»

Женя прочитала лист кілька разів, торкалася своїх губ, які знову пекли вогнем та плакала, бо розуміла, що втратила того, хто щиро кохав її. Сльози знову текли щоками. Женя залізла під ковдру на ліжку Алекса та скрутилася калачиком, притискаючи до грудей лист.

Євгенія угрілася в ліжку, заколисана ароматом чоловіка, якій ще зберігала ця кімната. Прокинулася від настирливого звуку телефону, якій подавав ознаки життя надто нав’язливо. Дівчина поглянула на екран, де світилося фото Соні.

– Слухаю, – єдине, що змогла сказати Євгенія спросоння.

– Боже, Женю. Де ти? З тобою усе добре? Ми вже все місто на голову поставили, шукаючи тебе, – стривожений мовила Соня.

– Я у квартирі Алекса. Сонечко, ти можеш до мене приїхати? – мовила Женя і розридалася знову.

– Зараз буду! Етьєне, вона у квартирі Алекса, заводь автівку... – почула слова подруги Євгенія.

За час дороги Соня встигла зателефонувати Марку Борисовичу та заспокоїти його, бо він вже встиг взяти за фаберже кнура, який схопив за руку Женю і намагався їй погрожувати. Як виявилося, той кобелина мав не один грішок. Тепер його мали закрити на кілька років, але не через Євгенію. Неочікувано спливли подробиці його буйного інтимного життя, про які дізнався дуже впливовий тесть. Кнур вирішив, що безпечніше посидіти в камері, ніж мати справу із тестем.

Соня пообіцяла Марку Борисовичу, що дасть знати, що сталося з Женею. Вона мала підозри, що Алекс не дарма зник. Софія добре вивчила не тільки Євгенію, але й Алекса, який став для неї справжнім другом.

Алекс залишив листа і для неї. У поштовій скриньці будинку, де жила Катерина Петрівна. За звичкою, як тільки Соня увійшла до під’їзду, в якому мешкала з самого дитинства, одразу перевірила пошту та здивувалась листу. Листу від Алекса. Чомусь була впевнена, що він дуже важливий, але поклала його в кишеню, щоб прочитати пізніше. Зараз вона потрібна Жені. Дуже потрібна!