12.2

Відчуваю, що жар на щоках стає дужчим. В голові купа думок й жодної відповіді. 

― Усе гаразд! ― оголошує, не чекаючи моєї відповіді. ― Нога загоюється як по книзі.

Хвалить так, наче це моя заслуга. 

Кахикаю. В горлі чомусь дере. 

― Закриваємо лікарняний, але на роботу тебе, Діано, відпускаю лише з наступного понеділка, ― жартівливо суворо супить брови. 

― Дякую… ― чомусь невлад. 

Денис гмикає зі смішком. 

Медсестра передає мені бланк. 

― Поставите печатку… 

Киваю. 

Виходжу з кабінету зі змішаними почуттями. Вже давно до мене не залицялись. Дивно, незвично і трохи незручно. Шукаю мимоволі підступ ― чим я могла йому сподобатись: змучений вигляд, згаслий погляд, худа, аж вени просвічуються і з дитиною. 

― Ну Марка ж чимось зачепила… ― шепоче внутрішній голос. 

“Зачепила”, ― повторюю одними губами. А толку з цього. Хіба Гриць… найбільше щастя в моєму житті. 

Виходжу на лікарняний ґанок, підіймаю голову, мружусь на сонці. Сьогодні до неймовірності тепло, й безвітряно. Навіть шапку не хочеться одягати. А в повітрі все одно запах зими. 

― Ма! ― хтось влітає мені в коліна. 

Машинально перехоплюю, буру на руки. 

― Як ти, Зайчику, ― цілую сина в щічку. А погляд повзе далі, за дитяче плічко й зустрічається з темними очима Марка.

― Мак-Дуг забяв пісйя супу. Ми маювали яйинку. І подалунок. Я Мак-Дуга намаював… ― торочить. Слова як з мішка з горохом. Ці всі дні наш Мак-Дуг постійно його балує оцим “пісйя супу”, і як потім домовлятимусь, щоб і сон час в садку проводив…

― Угу, ― киваю. В голові шумить. Ледь зосередитись можу. 

Марк дивиться таким поглядом, що ось-ось і в калюжу. 

“Привіт!” ― шепоче, намагаючись не перебити Гриця. 

― Стривай но! ― раптово оговтуюсь. Відсторонююсь, щоб заглянути в захоплене личко сина. ― Як це Мак-Дуг на Новий Рік. 

― Хоцу! ― заявляє.

― Він не подарунок. Не річ!

― Хоцу!

Зітхаю. Марк тихенько сміється. 

Суплюсь, раптово серджусь. Йому все жарти, думає це просто так, думає, Гриць забуде. Як мені потім пояснювати в новорічну ніч, що ніякого Мак-Дуга. 

― Ходи сюди, чемпіоне, ― крокує до мене, забирає Гриця. ― Тобі не можна ногу навантажувати, ― суворо нагадує у відповідь на мій безмовний протест. 

― Буде тобі Мак-Дуг на Новий Рік, ― обіцяє малому. 

Садовить його вже звичним рухом собі на плечі, бере мене за руку.

З роздратуванням вириваю пальці. Не дивлячись, знову перехоплює. Й тепер мені вже не вивільнитись. 

Гриць щось захоплено белькоче, і в мене просто немає вибору. Перебивати сина, псувати настрій сценами буде егоїстично. Переборовши себе, внутрішньо киплю, проте йду поруч. 

― Йдем на гойдалки! ― командує малий. 

І тягне на той самий майданчик з замком. 

― Мам? ― повертається до мене.

― На двадцять хвилин. А тоді додому, спати. 

Морщить носа.

― Ти ж знаєш, що діткам після обіду треба спати. Неля вже, мабуть, усіх вклала. 

Обурено сопить. Але киває. 

Гойдалки й мені потрібні. Ось буде зайнятий, якраз і висловлю Марку все, що думаю, поки почуття свіжі. 

Уважно переходимо дорогу, а як тільки опиняємось в пішохідній зоні й до майданчика лишається пару кроків, Гриць починає нетерпляче підстрибувати в Марка на плечах. І тільки но він опускає малого на землю, одразу ж кидається до каруселі. В обідній час майданчик порожній, й улюблена гойдалка в повному Грицевому розпорядженні.

― Ти образилась за щось? ― несподівано питає Марк.

― На щось? ― знову гніваюсь. Аж дихання перехоплює, й гнів по новій нахлюпує. ― Ти збрехав, що будеш на Новий Рік. Я не ображена, я достобіса розлютована. Доки ти у своєму Києві відкриватимеш шампанське й запалюватимеш вогні на ялинці в колі любої родини, ― й своєї дорогої Аліночки, хочеться додати, проте тут вистачає розуму стриматись. ― Моя дитина плакатиме, бо тебе не буде поруч. Навіщо Марк?

В горлі задушлива грудка. 

― А ти не думала, що я пообіцяв тому, що збираюсь виконати.

Губи мимоволі розтягують в недовірливій посмішці. Він серйозно? Ось так кине сім'ю, корпоративи на фірмі, вечірки і приїде в це богом забуте містечко, щоб поїсти олів'є за моїм столом і потішити Гриця. Маячня!

― Ось якої ти про мене думки?

Підтискаю губи. 

― Я поки не знаю, якої про тебе думки. 

Його очі раптово гнівно збиткують. Стає майже впритул.

― Я Новий Рік зустріну з сином, Кішко. Щоб ти там собі не думала! ― твердо заявляє. ― Він мене попросив. І я пообіцяв!

Від близькості стає спекотно й млосно.

― А мене спитати ти не хотів? Може маю інші плани, ― чисто з вредності. 

― А в тебе інші плани? ― несподівано уважно дивиться. Так, що поколює вуста. Дихання липким клубком лоскоче в горлі. 

Ковтаю, й тремтіння з горла переміщується під ложечку, розтікається слабкістю по тілу. Відкриваю вуста, щоб хапнути повітря.

― То які в тебе плани, Кішко, ― несподівано хрипко питає. 

Гаряча долоня торкається щоки, ніжно проводить по вилиці. І його вуста раптово так близько, що темніє в очах.