11. Нік 

Коли завершую розмову з шефом, думаю, що маю розпитати айтішників щодо того, як можна було влаштувати ту масову розсилку і чи можна вирахувати того, хто відправляв повідомлення.

Треба іти по гарячих слідах, тож робити запити і тому подібне немає часу. Я одразу згадую про Даню. Думаю, пояснити мені таке йому цілком по силах. 

Набираю його і питаю:

— Маєш трохи часу? Треба проконсультуватися щодо однієї важливої справи. 

— Знову той хакер? — Даня одразу трохи напружується, я чую це по його голосу. — Якщо це він, я готовий працювати навіть в свій вихідний, у мене з ним тепер особисті рахунки, я дуже хочу його вичислити.

 — Думаю, що це він, почерк той самий. Знову самогубство, чи скоріше, вбивство, замасковане під самогубство. Але до того був масовий мітинг і людям приходили одночасно якісь повідомлення.Проте не всім, нам нічого не прийшло, хоча ми теж там були.

— Може, це тому що вони в його базі, — припускає Даня. — Вони користувались тим плагіном, тож він вкрав їхню приватну інформацію типу номерів та імен.

— А можна якось приєднатися до тієї бази? — запитую з надією. 

— Якби ж це було так просто, — він зітхає. — Я намагався вирахувати той зникаючий сайт, але поки що безуспішно. Він справжній профі. 

— Шкода, — я теж зітхаю. — Отримали наганяй від шефа за те. що не попередили цей випадок, а як ми могли його попередити? Хоча, ми знайшли телефон на тому місці, мабуть, хтось загубив, коли втікав, може, можна в ньому подивитися. Він був заблокований, тому я нічого не побачив, але, думаю, для тебе зняти блокування — не проблема…

— Вези його до мене, я тільки-тільки прийшов додому. Зараз скину адресу. Тут є обладнання і комп, який за потужністю не поступається тому, що я маю на роботі. Все перевіримо, — відповідає він рішуче.

— Добре, зараз під’їду, — в моїй душі знову оселяється надія, що Даня зможе знайти ту ниточку, потягнувши за яку, ми розмотаємо увесь клубок і знайдемо того таємничого “Бога”... 

***

Житло Дані знаходиться в спальному районі на Подолі. Не надто далеко від центру, ще й біля річки. Я починаю заздрити йому білою заздрістю. Коли ж піднімаюсь на шостий поверх і Даня запускає в саму квартиру, то бачу, що тут все доволі скромно, але чисто і охайно. 

— Привіт, проходь, — каже він. — Зараз сядемо за мій комп, давай свій трофей. Де ти взагалі його взяв? 

 — Знайшов на площі, де проходив мітинг, — кажу я. 

— Тобто, це телефон одного з мітингувальників? — його очі аж загораються, ми проходимо до невеликого сіренького кабінету, де влазить буквально тільки стіл і два стільця. Другий явно поставили сюди нещодавно, певно, спеціально для мене. — Якщо це так, якщо він був в системі… Цього разу я точно зможу зайти в той зникаючий сайт, — каже він і підʼєднує телефон до компа через шнур.

— Там має бути повідомлення, яке прийшло усім мітингувальникам, — я підсовуюся ближче, бо мене дуже цікавить, хто його надіслав і що ж у ньому було написано. 

— Зараз зробимо, — каже Даня і починає дуже швидко клацати на своєму компі. І дійсно вже за мить перед моїм обличчям відкриті повідомлення з мобільного. — Попався! — задоволено говорить мій приятель і відкриває останнє повідомлення.

Anon

"Готель "Україна", з іншого боку від площі, зараз. Бог вас почув."

— Вони там говорили про якогось Бога, — згадую я. — Я думав, що то керівник якоїсь секти.  "Бог казав, що спуститься до нас сьогодні”. — якось так сказала та бабця. Може, той фанатик убиває людей, треба його знайти. Поки він не організував якесь масове самогубство…

— Схоже, що він дійсно вбиває, — погоджується Даня. — І дійсно ця група людей схожа на секту. Але яка користь "Богу" від секти? Я завжди думав, що секти створюють, щоб виманювати у людей гроші, чи щось подібне.

— Може він таким чином прибирає якихось своїх ворогів? Конкурентів?— Ці останні загиблі — досить впливові люди, може й Бог із їх числа…

— Але я все одно не розумію. Якщо в тебе є вороги, нащо карати їх привселюдно? Нащо робити з цього шоу? — запитує Даня. 

— Хтозна, що в нього в голові? Може, він псих? Маніяк? Вони люблять повідомляти про свої вбивства. Нормальна людина прибере конкурента тихенько і так, що ніхто на неї й не подумає…

— Телефон був одноразкою, — каже Даня, зітхнувши, після того як переглядає щось на компі. — Більше він не зʼявиться. Ну, це логічно. Але… У мене є ідея. Памʼятаєш той коментар? В стилі петицій? Зараз спробую дещо… — він знов щось клацає і виводить на екран сайт "Єпетиції" і раптом ми бачимо серед звичайних петицій якісь інші, червоні. — А от і джекпот…