«Коли ти до мене прийдеш, Меллі?»
Мене будить повідомлення Ніка. І я одразу ж згадую, що вчора встигла переміряти майже весь одяг в пошуках відповідного вбрання. Зупинилась на самому простому лляному платті ніжно-коричневого кольору. Я досі вагаюсь з приводу того чи варто йти до Ніка. Все ж таки про цей вірус нічого не відомо. А що як Нік ним уже заражений? Або я, наприклад...
«Ввечері» – відповідаю, намагаючись відтягнути неминуче.
Оскільки часу до зустрічі ще багато, а зайнятись нічим, я занурююсь у мережу. Мене тягне відвідати сторінки Ноклона, знайти якомога більше його дописів та інформації про плейбоя-сусіда. Тим паче, що Нік сам мене знайшов у мережі. Першим ділом натикаюсь на прямий ефір під назвою «То друзі чи як?». Ого, прямо зараз Ноклон спілкується зі своїми фанатами! Не вагаючись клацаю на значок ефіру, щоб послухати його й собі.
Нік стоїть на кухні, яка виконана в сірому строгому чоловічому стилі. В його руках лопатка, а на плечі висить рушник. Ноклон говорить, одночасно читаючи повідомлення, що пишуть його фанати. Ефір переглядають сімдесят вісім тисяч глядачів.
–...тим паче, що вона зараз не готова до серйозних... О, гляньте! Вона приєдналась до нас! Меллі, привіт!
Мене засікли! В паніці виходжу з прямого ефіру. Серце бухкає і хочеться кудись втекти.
«Вернись, Меллі!» – одразу ж приходить повідомлення.
«Нізащо!» – пишу і одразу ж додаю: «Ти мене там обговорюєш, Ноклон? Дурень!»
«Будь ласка! З мене бажання!»
«Зайду, якщо скасуєш вчорашнє бажання»
«Навіть і не мрій!»
«Тоді до вечора!»
«Обіцяю не приставати до тебе ввечері, якщо вернешся в ефір»
Ну й нахаба!
«А взагалі збираєшся?»
«Ну звісно ж!»
«Ноклон, я тебе ненавиджу!»
Вертаюсь в ефір і одразу ж охаю – триста тридцять тисяч переглядів, а всі фанати пишуть в коментарях «Меллі!»
–Вона вернулась! Познайомтесь – моя сусідка Меллі. Меллі помахай нашим фанатам!
Нашим? Нашим??? Відколи це в мене фанати з'явились? Надсилаю анімацію, де мультяшний зайчик махає здоровенною морквою.
–Натяк зрозумів, Мелісо! – підморгує у камеру Нік і я мимоволі червонію. Сподівалась, він забув про «морквочку». – Думаю, ти вже здогадалась, що темою ефіру є наша з тобою дружба. Всі хочуть знати, чи є щось між нами. Що ти скажеш, Мелісо?
«Ми друзі, проводимо час разом, проте між нами є скляна перегородка.»
–От бачите, все як я й говорив. Ми – всього лиш друзі! – повідомляє Нік, розмішуючи щось в сковорідці та хитро посміхаючись. – Я знаю Мелісу з дитинства і чесно признаюсь, що вона мені ніколи не подобалась як дівчина. Я для неї навіть прізвисько придумав неприємне. За яке недавно перепросив. Ти ж мені пробачила його, Мелісо?
«Так» – відповідаю. Відчуваю розчарування. Для чого тоді були ці прямі натяки та підкати?
А от коментарі вражають.
«Ви були б гарною парою.»
«Невже Нік Ноклон нарешті знайшов ту єдину?»
«Ви обов'язково будете разом, Ніку!»
«Як би я хотіла опинитись на місці Меллі!»
«Та вона навіть не може собі уявити, який скарб їй дістався»
«Як же це романтично! Вони поряд, проте не можуть доторкнутись одне до одного, бо їм заважає скляна перегородка! В мене сльози на очах!»
«Вона така мила, Ніку!»
«Ніллі! Ми називатимемо вас Ніллі!»
А ще сотні різноколірних сердечок та відфотошоплених знімків, де ми з Ніком обіймаємось або навіть цілуємось.
–Меллі, вітаю тебе в країні знаменитостей,– говорить Нік, усміхаючись, – вийдеш в ефір зі мною?
Ноклон щось натискає на клавіатурі, мені приходить запрошення в ефір. Миттєво відхиляю.
«Ще чого, Ноклоне!»
Нік сміється і схиляється ближче до лептопа, з якого веде прямий ефір.
–Тоді може вийдеш на балкон? – підморгує, дивлячись в камеру.
«Ні!»
–Вона соромиться, народ. З часом минеться! Гаразд, оскільки ми вияснили, що між нами дружба, дружба і нічого, крім дружби, я пропоную завершити ефір, бо маю продовжувати працювати. Всім величезне дякую за те, що були зі мною. Меллі! – Нік навмисне витримує паузу. – До вечора! Цілую всіх!
Ноклон махає нам рукою і вимикає ефір. І що це щойно було?
До моїх сторінок починають ломитись фанатки Ніка. Вони пишуть повідомлення, ставлять сердечка та додаються до друзів. Доводиться закрити свою сторінку, щоб припинити цей потік інформації. Може й Ноклон привик до такого, а я – ні!
Понад усе мене шокує той факт, що Нік вважає нас друзями. Ми, звичайно, не пара, але й дружбою це назвати важко. Хіба можна подружитись з людиною за кілька днів? Я гадала, на це потрібно набагато більше часу.
До зустрічі з Ніком ще довго, тому я вмикаю телевізор. Транслюють передачі, які ніяк не стосуються Казарнакської Лихоманки, політики або опору. Здається, Деніел Сант знову тримає під контролем журналістів.
Зупиняюсь на повторі Свята Весни, що проводилося у Тіні. Його транслюють уже не вперше, проте раніше я не хотіла дивитись – це наводило на мене страх. А тепер просто шкода всіх цих людей. Мільйонний натовп тримається за руки, колихається в такт музиці тих самих «Рокс енд Девілс», що так обожнював Ендрю. Десь серед всіх цих людей стоїть і він, ще живий.
Показують наближений кадр і мені стає зле. На сцені стоїть Джулі Андерс, вона співає, обійнявши мікрофон обома руками, а потім підходить ближче до натовпу і потискає їм руки. Фанати, мов під наркотиками, мало не мліють від тих дотиків, вони цілують її долоні, намагаються втримати її біля себе. Джулс вертається в центр сцени, де стоїть її колега, другий соліст групи. Дівчина обіймає його голову, притуляючи до своїх грудей, потім відпускає хлопця. А далі вона робить те, від чого моє тіло покриває холодом – цілує свою руку і надсилає поцілунок у натовп.
#4158 в Сучасна проза
#10889 в Любовні романи
#4280 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 09.04.2023