13

«Уряд придушив повстання опору.»

Саме з цього повідомлення й почався день. З неприємних новин. Вчора – хороші, сьогодні – відстійні.

«Не дарма ввечері трансляції не було.»

Те, що Нік так завзято підтримує опір, захоплює. Раніше мені було начхати на політику, на уряд, їх методи правління. Тепер же все змінилось. Хочеться свободи, хочеться знати те, що від нас приховують. Хочеться говорити те, що думаєш, не боячись опинитись за ґратами, як Бенз, наприклад. 

Згадую вчорашній день і на обличчі мимоволі з'являється посмішка. Здається, я починаю нове життя. Як кажуть, з чистого аркуша. І моїй сестрі в ньому місця нема. 

Вирішую прочитати онлайн-статті, що пише папараці з дому навпроти. 

«Скандальний Нік Ноклон знайшов собі нову партію! І це всього лишень через тиждень після того, як він був помічений в компанії Джулі Андерс!»

А от і Джулс! Знайоме ім'я, однак пригадати про дівчину нічого не вдається.

«Нова пасія красунчика-актора виглядає занадто молодо. Невже їй ще немає вісімнадцяти? Невже наш плейбой порушує закон? Сподівається, що під час карантину до нього нікому не буде діла?
Бідолашна Джулі! Вдруге розбите серце вона не переживе. Особливо, коли побачить на кого її проміняв Нік, на юну дівчину. Це стане ударом по її самолюбсвту... »

Далі не читаю. Чесно кажучи, мене розбирає сміх. І люди в це вірять? Хоча написано доволі правдиво. Також до статті прикріплене фото, де я сонна, сердито дивлюсь на Ніка, а він мені усміхається. Навіть зараз, дивлячись на його світлину, тепліє на душі від цієї посмішки.

Збираю речі Ребеки та Ендрю. Після закінчення карантину попрошу сестру з'їхати. В Доргадор, наприклад. Чим далі, тим краще. Речі Ендрю віддам на благодійність. Викидати їх – марнотратство. 

«Пограємо?» – приходить від Ніка по обіді. Зрозуміла, що чекала на це весь день. 

Спочатку йду до дзеркала – перевірити чи немає борошна, чи ще чогось на носі, тільки потім – на балкон. Нік уже сидить на підлозі, чекає на мене.

–Привіт, – тихо вітаюсь, не маючи сили стримати посмішку. Сьогодні Ноклон одягнув червону футболку і шорти до колін. Волосся легкими пухнастими хвилями розташувалось безладом. Воно таке м'яке на вигляд, що хочеться його помацати, перевірити чи дійсно воно настільки пухнасте, як здається. В руках у нього малесенькі аркуші паперу, а ще клейка стрічка. Що він задумав цього разу?

–Привіт, Меллі! Як спалось?  – Ноклон радий мене бачити – його видають очі, що від радості. І я... я теж рада бачити Ніка.

–Чудово спалось, Ніку, – вмощуюсь навпроти сусіда, схрестивши Ноги, – а тобі як?

–Добре. Але могло бути й краще. Не те щоб я жалівся, просто всю ніч марилась одна дівчина. – Нік відводить погляд десь вправо, між бровами з'являється зморшка. Вдає, ніби згадує свій сон: – Вона то була близько, то тікала від мене, начебто дражнила. Тривожний сон був.

–А чи знаєш ти, Ніку, – вирішила вивести на чисту воду сусіда, – що людина говорить брехню, якщо її погляд направлений вправо вверх? 

–Аргументуй! – вимагає Ноклон з посмішкою на вустах.

–Річ в тім, що людина під час розмови використовує різні ділянки мозку. Зараз я вже точно не скажу тобі, як вони називаються і за що відповідають – статтю читала дуже давно. Проте точно пам'ятаю, якщо людина дивиться вліво вверх, вона згадує. Якщо вправо – вигадує. Тож не пройшла твоя витівка, брехунчику!

–Хитрюля ти, Мелісо, – примружує очі Нік, але посмішка не зникає. Тепер він мені нагадує хижака, що готовий кинутись на своє жертву.

–Яка є, – знизую плечима, – розповідай уже про свої аркуші, інакше я з розуму зійду.

–Ох, Меллі! – сміється сусід. – Ти така класна!

«Класна»? Як друзяка «класна»?

–Дивись, – Нік показує мені папір і клейку стрічку, – тобі таке теж знадобиться. Сьогодні гратимемо у гру, назву якої я не знаю. Проте вона цікава.

–Звучить уже багатообіцяльно.

–Повір, ця гра захоплює. Отож, я зараз покажу приклад, а далі вже будемо грати за правилами. Я пишу на листочку ім'я відомої людини, персонаж книги, фільму чи мультфільму. І прикріплюю цей аркуш тобі на лоб!

–Ніку, ти точно нічого психотропного не вживаєш? – жартую.

–Не перебивай, будь ласка, – Нік не сердиться, проте я бачу завзяття з яким він береться до гри, і одразу хочеться мовчати.

–Більше не буду, – підіймаю руки, немов би здаюсь.

–Оскільки до твого лоба в мене доступу немає, то я приліплю це до скла – вище твоєї голови... – Нік клеїть аркуш на перегородку текстом до себе, проте я бачу, що там написано гарним каліграфічним почерком «Деніел Сант».

–А чого не можна просто покласти на підлогу або тримати в руці?

–Меллі! – гнівається Нік, насупивши носа. – Ти обіцяла не перебивати!

Проводжу пальцями по губах, показуючи що застібаю їх на блискавку.

–Такі правила! Має бути на лобі! – бачу, що Нік і сам не тямить навіщо це робити, проте мовчу, обіцяла ж. – Тепер ти маєш відгадати, хто там записаний. Але...

–Деніел Сант! – випалюю перш ніж приходить розуміння, що я маю мовчати.

–Ти не могла сказати, що тобі все видно? 

Погляд Ніка просверлдює наскрізь і від цього я втискаю голову в плечі. І навіщо я це сказала?

–Давай краще ти, – здається Ноклон, – принось папірці і скотч.

–Я можу й так. Без папірців. В мене пам'ять хороша, – постукую пальцем по виску. 

–Пам'ять можливо й хороша, а от логіка відсутня. Пишеться для того, щоб не було обману в грі. Без оцих папірців, – Нік потирає їх між пальців, – ти зможеш змінювати свого персонажа, як тільки я дістанусь розгадки.

–Я граю чесно! І логічно мислити теж умію! – вдаю, ніби обурилася. 

Пошуки клейкої стрічки займають більше часу, ніж я розраховую. Тому вертаюсь на балкон, маючи зіпсований настрій.