Його таємні спадкоємці

1 розділ 1

- Дімка! Ні! Боже! Допоможіть! Хто небудь!

Я бігом несуся до води.

Варто було відійти для телефонної розмови, як випустила з поля зору сина.

І пропустила момент, коли він почав тонути!

Я занадто далеко! Я не встигну! Я…

А довкола зовсім нікого немає!

Тому що сьогодні має приїхати новий власник мережі аквапарків!

- Дімкаааааааааааааа!

Перед очима все розпливається.

Як у тумані, помічаю високу чоловічу постать.

Він швидко скидає піджак і кидається у басейн.

А я не добігаю до бортика навіть.

Так і осідаю дорогою.

Притискаю руки до обличчя, коли над водою з'являється чорнява голівка сина.

А потім і він весь!

Боже! Спасибі тобі!

Димка відпльовується. Не встиг задихнутися.

Його над водою впевнено тримають міцні чоловічі руки.

Я… Я розцілувати його готова! Яким дивом цей чоловік опинився раптом у басейні?

Але...

Мене паралізує остаточно, коли він із Дімкою на руках піднімається нагору.

Іде до мене так і тримаючи на руках мого сина.

Ні. Не може бути! Це просто неможливо!

Це ж…

Це він! Олександр Арбатов!

Батько мого сина! Батько Дімочки та Алінки!

І він про них нічого не знає! І не повинен був дізнатися.

Ноги знову підгинаються.

Я буквально валюсь на лаву біля басейну.

Ривком притискаю до себе Алінку.

- Вам погано?

Він підходить так близько, що мені хочеться притиснути руку до грудей.

Щоб серце не вискочило.

А судячи з того, як воно шалено б'ється, саме це воно і збирається зараз зробити!

- Мама! Я плавав! Я хотів тобі показати, як я пірнаю!

Ображено обурюється Дімка, ніби це зовсім не він щойно тонув і мало не довів мене до інфаркту.

– Дядько даремно мене врятував. Тому що я не тонув.

Уперто повторює, трохи насупивши губи.

- Звісно. Ти чудово плаваєш. Я впевнений. Просто я злякався. І твоя мама, певен, також.

– Дорослі такі дивні, – знизує плечима мій маленький плавець.

- Дякую. Дякую вам, – шепочу онімілими губами.

Піднімаю на руки сина, міцно притискаючи його до себе.

– Більше не роби так, будь ласка. І плавай тільки з тренером, гаразд?

- Ну мам. Я вже великий! Тренер для малечі і він не дозволяє пірнати!

- Звісно, великий. Просто мені так буде спокійніше.

- Гей, великий хлопче. Якщо ти так любиш пірнати, то можеш сьогодні ввечері поплавати зі мною.

Лунає оксамитовий голос Арбатова.

І мені навіть доводиться на мить заплющити очі. Стиснути повіки до болю.

Тому що…

Тому що цей голос я не забула й досі!

Навіть зараз він сниться мені. Як і його власник.

Щоправда, вже рідше. Набагато рідше.

А колись це було щоночі!

– А ви вмієте? Пірнати?

Дімка дивиться на Арбатова суворим поглядом, що оцінює.

Він явно невдоволений тим, що його врятували. Як маленького.

– Якщо в мене не виходитиме, ти ж мені покажеш? Домовились?

Арбатов простягає Дімці руку.

І…

Він дивно дивиться на мого сина.

Боже! Невже він помітив?

Дімка просто нереально на нього схожий! Він просто його маленька копія!

Щоправда, я не знаю, яким Арбатов був у дитинстві. Я була його дружиною так недовго, що просто не встигла подивитись його дитячі фотографії.

А якщо він зрозуміє, що Дімка його син?

Благо, він хоч би не дивиться на мене. Інакше точно б дізнався!

Хоч я й змінилася за ці роки, але не настільки...

Тим більше, що в його теперішньої дружини таке ж обличчя…

– Тільки ви більше не хапайте мене і не витягайте з води, – похмуро виставляє свої умови Дімка.

Ну, зовсім як його батько. Він також майстер вести переговори. І виставляти умови. Робити пропозиції, від яких неможливо відмовитися.

Так мені довелося вийти за нього заміж!

Хоч я і вважала Арбатова на самому початку небезпечним божевільним!

Щоправда, наш час разом тривав зовсім недовго.

– Домовилися.

Арбатов з усією серйозністю потискає синові руку.

- А я? Я теж хочу пірнати!

Моя принцеса, звичайно, теж не може змовчати.

Вона завжди має бути там же, де й Дімка.

Вони двійнята. Але син на пару хвилин старший. Точніше, рівно на десять із половиною. І я пам'ятаю кожну мить цих пологів!

Я навіть не очікувала, що в мене всередині їх двоє. Я і про вагітність дізналася того дня, коли ми з Арбатовим розлучилися назавжди.

Мені довелося ховатися.

Мене дала притулок сім'я циган. З Агатою, дочкою їхнього барона, я познайомилась у поїзді. Хоч як смішно, але вона намагалася мене обікрасти, а зрештою допомогла!

Отак і буває. Ті, хто мають бути рідними, зраджують і завдають болю.

А ті, кого, начебто, треба побоюватися, навпаки. Надають допомогу.

Барон з одного погляду зрозумів, що я вагітна. Відразу мені сказав, що в мене буде двійня. І мав рацію!

Тільки про наших дітей Арбатову знати зовсім не можна!

Та й просто бачитися з ним для мене та моїх дітей небезпечно!

– Це справа для справжніх чоловіків, – поважно відповідає Дімка.

Він завжди почувається старшим. І так зворушливо оберігає Алінку!

– Ну, я дуже хочу! Будь ласка!

Ну ось.

В Алінки вже очі на мокрому місці.

Вона навіть машинками із Дімкою грає. І увязується за ним лазити по деревах. Мої діти завжди хочуть робити все разом!

- Добре, принцеса. Ми, як справжні чоловіки, страхуватимемо тебе!