Розділ 28

«Ну що ж завтра я виходжу заміж...

Це мав би бути шикарний день, якого б я дуже очікувала, який я б дуже хотіла, була б такою щасливою. Але...

Але дивлюся я зараз на себе у весільній сукні, в дзеркало, і відчуваю тільки емоційну важкість, сум і біль...

Чорт!

Я не хочу цього весілля! Для чого я це зробила?!

От тепер точно пізно... А тоді я ще могла все змінити...

Треба було послухати Сашу...

Та може не все так погано? Може я все таки зможу бути щасливою?

Але кого я обманюю? За два роки не змогла, а тепер зможу?!

Боже, Аліса, яка ж ти насправді дурна!

Зруйнувала собі два роки життя і ще й образила кохану людину.»

- Аліса? Ти тут?! - у кімнату зайшов Віктор.

- Вийди! Швидко вийди!

- Ти чого? - чоловік не розуміючи нічого, все ж вийшов.

- Не можна нареченому бачити наречену до весілля у весільній сукні!

- Ти серйозно? Це ж дурні забобони!

- Забобони чи ні, а краще перестрахуватися! - я швидко почала переодягатися. - Скажи, що ти не встиг нічого побачити.

- Встиг. Ти дуже, дуже гарна. Я аж ще більше захотів завтрашнього дня.

- Чорт!

- Та заспокойся ти! Це все дурня. - Віктор зайшов у кімнату. - Ти вже переодягнулася?

- Ага. І заховала сукню. Зараз буду їхати до Саши.

- Може тебе підвезти?

- Ні, дякую! Хочу прогулятися.

- Як скажеш.

***

- Знаєш, я ж відразу знала і розуміла, яку помилку роблю, але сьогодні, коли одягнула сукню, то зрозуміла,по справжньому, на скільки я велика дурепа. Шкода, що вже дуже і дуже пізно...

- Як то кажуть краще пізно ніж ніколи... Та тепер будеш вигрібати...

- Вигрібати я почала ще тоді, коли Віктор зробив мені пропозицію. - я гірко усміхнулася. - Та знаєш, що найсмішніше і найпарадоксальніше? Я ж на скільки дурна, що навіть проживши ще раз цих два роки, я б наробила тих самих помилок. Я б все одно не змогла б відмовити Віктору...

- Я знаю... І це мене засмучує. А коли ще згадаю, як ви з Роббі дивилися один на одного, як ви співали, як він постійно намагався тебе якось торкнутися.

- У мене мурашки по шкірі від одних лише спогадів... Я так його люблю!

- І він тебе любить. Ображений, але любить. Еванс сам мені про це казав. І, Боже, як він це казав... Я в той момент, навіть трохи заздрила, але по хорошому. - вона засміялася.

- Ох... - я тяжко видихнула. - Давай закриємо тему. Треба взагалі перестати про це навіть думати, бо інакше я так постійно буду себе мучити.

- Ну добре... Як скажеш. Я піду чаю нам зроблю, а ти не розкисай. Включи якийсь фільм поки.

- Гаразд.

***

- Алло, Роббі?

- Саша? Щось сталося?

- Ага. Все те саме.

- Слухай, я ж тобі вже сказав - ДОСИТЬ! Тим більше, завтра весілля. - музикант явно сердився.

- Так ото ж! Завтра весілля! Ти розумієш, що після завтрашнього дня, ти вже точно втратиш її. Звичайно, можна розлучитися і так далі, але ж ця занадто правильна дурепа цього не зробить! Та і ти теж ідіот ще той! Якого біса ти відразу нічого не зробив? Треба було не просто постійно її вмовляти, а взяти за руку і поставити перед фактом « Моя! Тільки моя!». - вона, мало вже не перейшла на крик, але розуміючи, що я можу почути їхню розмову, трохи втамувала себе. - Значить так! До неї я точно не достукаюся, а от ти. Завтра твій останній шанс. Проґавиш - будеш все життя жаліти. Церемонія завтра на 12.00. Я спеціально дивилася в Інтернеті, рейси є, білети теж. Я все сказала! - і вона поклала трубку.