Частина три. Розділ 21

«Ніколи не кажи ніколи» - часто говорила мені Саша, але схоже ось це «ніколи», таки занадто часто виливає у нашому житті. Чи ми самі створюємо собі ось це «ніколи»?

І справді ж я сама собі його створила. При чому ще тоді, коли погодилася зустрічатися із Віктором.

Я ж відразу знала, що він не моя людина. Я ж бачила, що він далеко не романтик, що він скоріше черствий та холодний чоловік. Але щось мене таки підштовхнуло до нього.

«Дура! Якого біса ти зробила? Чому ти ніяк від нього не підеш?» - думаєте ви, і можливо таки праві. Але спробуйте відмовити людині, з якою вже більше року в стосунках, та ще й і весілля на носі. Звичайно ж це складно!

Більше за все на світі я хочу знову поцілувати та обійняти Роббі. Я так хочу знову почути як він грає і співає, почути його запах… Та мені б просто ще хоч раз побачити його.

Остання наша зустріч, і та ніч були не забутні і чудесні, та як виявилося останні. Доведеться змиритися з тим, що цього більше ніколи не станеться.

У народі кажуть «Звикниться, злюбиться». Але чи нормально це?

Я ніколи не вважала це нормальним, а тепер сама ж іду проти своїх переконань. Життя таки дуже не передбачуване…

Ну що ж…

Я обіцяла написати Роббі, коли порву з Віктором і тоді він приїде. Та як виявилося, ця обіцянка була пустою.

От вже сьогодні ввечері ми будемо в Україні. А незабаром я вийду заміж.

Залишилося 18 днів до весілля.