- Ти що тут робиш? – здивовано дивилася я на музиканта.
-На концерт прийшов. – він посміхнувся і обійшовши стіл, сів на проти мене.
- Але ж… але ж… Як ти мене побачив серед такої кількості людей?
- Я не бачив, а просто прийшов до свого місця в залі. – впевнено говорив чоловік.
-Тобто до свого місця? – не розуміючи дивилася я на нього. – Це столик на двох. Я сьогодні мала тут бути з Віктором або…
- Або з Сашою. – продовжив він за мене.
- А звідки ти…
- Саша мені подзвонила і запропонувала свій пропуск. Вона сказала, що їй зле, і вона не хоче щоб ти там сиділа сама.
- Тепер все ясно… Зле… А як же… - закотила я очі.
- Надіюся ти не проти, що ми цей вечір проведемо вдвох? – співак обперся руками на стіл і пристально, посміхаючись подивився на мене.
- Ем… Та ні, не проти… - від його погляду мені стало не зручно і я відвернулася.
- От і добре. – Роббі жестом руки підізвав офіціанта, той відразу підійшов. – Принесіть, будь ласка, два келихи шампанського.
- За хвилину принесу, сер. – відповів молодий хлопець, і згодом на столі стояло ігристе.
- То чому ж Віктор не пішов з тобою? – запитав він і зробив ковток напою.
- Його викликали на роботу. – максимально намагаючись приховати розчарування сказала я.
- І ти далі будеш продовжувати розказувати про те, яка ти з ним щаслива? Надіюся ні, тому що я не хочу цього…
- Ні… Більше не буду. – перебила я його. – Сьогодні я зовсім впевнилася, що наші стосунки побудовані по принципу «Тому що так правильно і так треба.». Можливо, якби ми з тобою не зустрілися вдруге, то я про це не думала б. Просто жила б далі… Хоча… - я задумалася.
- Хоча? – допитливо подивився Еванс на мене.
- Хоча, кого я обманюю… Я про тебе мало не кожного дня згадувала і думала про те, що ми більше не побачимося ніколи. Думала, що Віктором зможу перекрити спогади і почуття до тебе. Думала, що це і не почуття, а просто емоції від того вечора. Та коли побачила тебе вдруге, то зрозуміла, що це точно не просто емоції…
Аліса… - чоловік взяв мене за руку і подивився прямо в очі. – Розійдися з ним. Будь ласка, забуть про правильно і не правильно. Ти ж потім все життя будеш шкодувати.
- Я знаю… Але не можу. Не можу я!
- Можеш!
- Ні! Це зробить йому боляче.
- А тобі зараз не боляче?
- Я витримаю.
На сцені з’явився Генрі Тейлор. Зал зірвався оплесками і ми з Роббі були змушені припинити наш спір.
***
- Боже… Невже я бачу його на власні очі? – схвильовано і захоплено дивилася я на улюбленого артиста. – Та ще й пісні його в живу чую.
Концерт був прекрасним.
Емоції переповнювали, при чому на стільки, що я, здавалося, моментами навіть і не дихала.
Голос цього співака, музика, фортепіано – все було неперевершеним.
Генрі, декілька раз спускався у зал, і спілкувався та пожимав руки глядачам.
А останню пісню співак заспівав не сам, а з всіма, хто був присутній на вечірці.
- Дякую вам за увагу! Це був чудесний вечір! До скорих зустрічей! – сказав він по закінченню виступу. – і зайшов за куліси під гучні оплески.
- Якось так швидко все закінчилося… - засмучено промовила я. – Але ж який він шикарний і талановитий і… Навіть слів не можу підібрати.
- Ей! – вигукнув Роббі. – Ще трохи і я почну ревнувати…
- Не хвилюйся, до нього точно не варто. Він от тільки недавно одружився. Тож можеш бути спокійним. – засміялася я.
- Ну, ну…
- Але музика його… Я в захваті! В шаленому захваті!
- Он як. – музикант піднявся з-за столу і протягнув мені руку. – Давай я тебе декуди відведу.
- Куди? – підозріло подивилася я на нього.
- Не скажу. Інакше це не буде сюрпризом.
- Ну гаразд. – я дала йому свою руку.
Ми вийшли із залу, а тоді повернули на ліво, прямуючи якимсь коридором.
- Зачекай секунду. – сказав Еванс, а тоді підійшов до якогось чоловіка, який стояв біля одних із дверей, вони про щось порозмовляли, а тоді отой незнайомець постукав і увійшов. Згодом, він повернувся, промовив щось до Роббі, і тоді співак жестом руки підізвав мене.
- Що відбувається? – занепокоєно запитала я.
- Зараз все зрозумієш. – посміхнувся він. – Проходь. – чоловік відкрив двері.
Я з деякою недовірою подивилася на нього, але все ж зайшла, а виконавець за мною.
- Роббі! Привіт! Радий тебе бачити. – із шкіряного коричневого диванчика піднявся Генрі і прослідував до Еванса.